Військове братство





Наша кнопка:


Наші партнери:


Мамаєві пісні

Вічної слави безсмертних за Український Лад

Упорядник Леонід Безклубий (до фонокасети)
Україна. Рік 2004
 

Небо України

Яке над нашою Вкраїною
Чудове небо мерехтить
Усе повитеє таїной,
Що нас ярує і живить
І моріжок квадрату Січі,
І Ворохта, і Коктебель,
І Костянтинівка одвічні
Поштовху нашого щабель
Поштовху нашого щабель

Гей, гей було боїв і буде
Та що на теє нам зважать
Були людьми і будем Люди,
А справа в тім щоб не схилять
Ні голови, а ні достатку
Бо наші Бог - Життя і труд
Навік ударив цю печатку
У наше серце рідний кут
У наше серце рідний кут.


То не кобза

То не кобза - "акеем", хочемо сіємо, хочемо жнем.
Як паї позабирали - українець став вождем.

Сам собі і вождь, і воїн - долучайся хто герої.
Буде військо із вождів, бо ні кузні, а ні жнив.

Є Сірко у нас, Трясило і Махно, і пан Гатило,
І Міхновський і Чупринка от з елітою - заминка.

Видно ми собі еліта - однодумці заповіту
Од Трипілля породілля яре мамонтове зілля!


Народна дума Литвина

Хто схотіли - прозріли, до мене зійшли
Он орел степовий вже кружляє помалу
Більш нікого не треба, хіба що смоли,
Вже нічого хіба що Старезне Кресало.

День і ніч над бекетом валують дими
У траві степовій зачаїлись до бою
Суховії над степом несуть куряву
Що піднята маланоросійською ордою.

Гей, у лаву збивайся, ставай, козаки
Вже дівчата співають і кричить дитина,
Та хіба ж вам Вкраїну узять, слизняки,
Коли гнів наш без межі і не знає упину.


Алюр Гриняка
Епіграф: Короткі черги, безперервні
Є музика для певних вух, коли од праці одірвали
і в хаті глумить чужий дух.

Роби не що хочеш, роби те що треба
Тоді ти завжди на коні
Потішиш ти предків, то наша удача,
А не ворогів у борні.
В час іспиту хлопці, дівчата - молодці
Обсіялись житом цупким
Мабуть уже, браття, одягнемо шмаття
Достойне у році оцім.

На власну помилку не маємо права
Й на предківську - ні, то є гріх!
Так само нащадки за наші нестатки
Не мають вже права платить.
Підкидуй, сатано, свого капкана
Нікого із нас не вщемить
Бо ми і нащадки, і предки - то Лава,
Яка нерозривною мчить.


Стоїть на Інгулі церковка

Стоїть на Інгулі церковка, стара як нескорений край
Висить на притворі підковка
Стара, як вкраїнський Звичай

В ній бачу капище родове, абетку і слово, і Спас,
І клятву, і карби, ... знову, Супойський переказ про нас.

Незламні жагучі трударі батьки під покровом твоїм
Несхибні у передружжі, козацький наш - Прадавній дім.


Звичай
Епіграф: Тиха війна п'ятого Іга
проти українців входить
у завершальну фазу.

Слабого сусіда, козаче, на користь врага не рубай,
Як зраду Звичаю побачиш - того недоробка - одкрай.
Така наша вища доля, не раз повставав за це край.
Тримати міцно долі Чепіги - такий наш вкраїнський Звичай.

Ми землю свою не покинемо, як і наші кляті діди,
Як треба на врагах загинемо, але наше буде завжди.
Тіснити і денно, і нощно - майна і Душі не здавай,
Платити за лихе і добре - такий наш вкраїнський Звичай.

Нехай фарисейські химери й самозвані "еліти" гундять,
Ми вічні є і незнищенні, і нас не купить, не зламать.
Вставай пирієве Вкраїнство, щоб битися люто, - за край.
Бо з хати як ти відлетіло, то ти вже чужий, - вибачай.


Гомін
Заспів: Гомін, гомін, гомін по діброві
Туман поле, поле покриває
Мати сина виганяє.

Іди, сину, пріч од мене, гей, не хочу рідна нене,
Пріч од мене, неслухняне, нехай тебе орда втягне
Нехай тебе орда втягне.

Мене, мамо, орда знає, в чистім полі об'їжджає
Дуже добре орда знає, в чистім полі об'їжджає
В чистім полі об'їжджає!

Іди, сину, пріч од мене, гей, не хочу рідна нене,
Пріч од мене, неслухняне, нехай тебе роський втягне
Нехай тебе роський втягне.

Мене, мамо, москаль знає, підлу пику одвертає
Дуже добре роська знає, підлу пику одвертає
Підлу пику одвертає

Іди, сину, пріч од мене, гей, не хочу рідна нене,
Пріч од мене, неслухняне, нехай тебе шляхта втягне
Нехай тебе шляхта втягне.

Мене, мамо, шляхта знає, пивом-медом напуває
Дуже добре шляхта знає, пивом-медом напуває
Пивом-медом напуває

Іди, сину, пріч од мене, гей, не хочу рідна нене,
Пріч од мене, неслухняне, нехай тебе турок втягне
Нехай тебе турок втягне.

Мене, мамо, турок знає, сріблом-златом наділяє
Дуже добре турок знає, сріблом-златом наділяє
Сріблом-златом наділяє

Та вже піду, що робити, на Лиманах буду жити
Тавромором буду жити, сіль по-старому глядіти,
Та на щуку ніж гострити.

Нащо,синку, ті Спадщини, ляж омию твої рани.
Мене, мамо, дощі вмиють, буйні вітри чуб обвіють,
А розчешуть густі терни.


Гей, там у лузі

Гей, там у лузі при березі
Червоні ружі зацвіли
Гей, там три браття козацькії
За Україну бої вели.

Враги боївку обступили
Кричать: "вкраїнці - рукі ввєрх"
Хтось гаркнув: "Квітни Україно!"
Не нам здаватись, скаже смерть.

І три брати поцілувались,
Уміло битись поклялись.
Вони не знали хто там зрадив
Катам проклятої Москви.

В серцях нема у нас розпуки
Наш карк Москві не осідлать
Бо й на могилах наші внуки
Будуть козацької співать.

На трьох братів важка граната
Та ще добрячі ручняки,
І не одна душа пархата
Потнулась рилом навіки.

Шле кулемет наш гнів ісправно
Граната честь уберегла
І нескоренна наша слава
До молодих сердець пішла.


Зі степу снігу накрутило

Зі степу снігу накрутило, а з моря впав туман
Скажи, скажи про що задумавсь, повстанський Отаман?

Діди не все одвоювали, запікся кров'ю лан
Скажи, скажи про що задумавсь, повстанський Отаман?

Коли живеш у нашім краю, святого не чіпай
Бо нищить хитру й підлу душу український звичай.

Добряче фуга вибухає, строчить з рук кулемет
Слизота прудко ізслизає, УРПА іде вперед.

Вперед, вперед за щастя й долю, своїми грудьми,
Бо за неї життя своє клали запорожці - славні козаки.

Упав товариш убієнний, товариш дорогий
Тебе ми з честю поховаєм і знову підем в бій.

Вперед, вперед за щастя й долю, своїми грудьми,
Бо за неї життя своє клали запорожці - славні козаки.

І знову снігу накрутило, як і колись - туман,
Скажи, скажи Махна нащадок, хто нині Отаман?


Квіт багаття

Квіт багаття накида багряним
Крутим зіллям чай запарував
Зморений ти з розвідки вернувся,
Пив багато й стільки ж мовчкував.

Пам'ятаєш, друже, хуги завиття
Зле в лице: "Здавайся!" ворога виття.
Пам'ятаєш - харкнув їм в зуби карабін,
Повернулись, друже, все-таки в загін.

Там, де верховіттям вітер править,
Навіть сірим скелям стужно там
Ви прикрили серцем перевали
Звеселиться не дали скотам.

Знов таких хлоп'ят життя народить
Ними Україну окропить
Стежка їх зведе, шлях напоумить
Як од пустоцвіту одрізнить.


Рій

Рій у зграї ярить і збивається чітко,
На крило ватажок в розвороті ляга,
І уже струменить над Вкраїною нитка
Тих, хто жаб на болоті уміє клювать.

Гнів любові до краю стискає все дужче
Степ незкорений тьмою у відлунні краси
Бавить баба онуків, промовляє урочно:
Повертають з походу вже ваші діди.


Башибузуцька

Я собі не сумую, чом мені сумувать?
Треба, чоботи взую і піду воювать
За свою Україну і за свій інтерес
Діло робиться, братця, із прадавніх Небес.

Вже снага підморилась свого часу чекати.
Вороги знавіснілі вже не знають, що брати.
Зачекайте ще трошки, вам підкажуть сини
Брати треба лиш ложки в концентрат-табори.


ДУМА 1780 РОКУ
Записано зі слів козака Леоніда Безклубого

Ой летить куля
Та й на майдані впала.
Хоч зживала запорожців
Не загинула Слава.
У п’ятницю на Солоній
Пушки заряджали,
А в суботу москалі
Під Січ підступали.
Чорна хмара заступила,
Та не загнітила
Отой Звичай козацький
І жагу і силу.
Ще не світ, ще не зоря
В неділю світає.
А вже москаль Степ Український
Кругом облягає.
Ой як не стало у неділю
Вдосвіта світати, Став Текеля з москалями
Майдан обступати.
Ой збіглися запорожці,
Щоб до бою стати,
А проти їх святий отець:
«А годі хлоп’ята».
Яготинський козарлюга
По Січі гуляє,
Та все пана Кошового
Вірненько благає:
«Дозволь батьку Кошовий
Нам на башти стати,
Найстаршому генералу
З плеч голову зняти.
Москаль стане з палашами,
А ми з кулаками.
Нехай слава не поляже
Поміж козаками!
Бережися ж Калнишевський
Від чистого ставу,
Бо втеряєш Запорожжя
І козацьку славу!»
Не вберігся Калнишевський,
Та й од синього моря
Завдав нашій Україні
Великого горя.
«Не дозволю вам, козаки,
Та й на башти стати,
Кров єдину, християнську
Грішно проливати!»
Писав, писав Калнишевський
Листи до цариці:
«Не чипай мене й Україну
Не треба гнівитись».
Вставай батьку Отамане,
Годі мудрувати,
Підем краще на німкеню
Свого добувати.
Катерино, вража бабо,
Не комизься з нами,
Верни нашу Україну
З першими правами.
Отам наша Звичай-Воля
І втіха, і Слава,
Не скорена ні варягом,
Ні твоїм кагалом.
«Не вертала Україну
І вертать не буду.
Єсть у мене москалики,
Воювати буду!»
Встає хмара з-за лиману,
Іде дощ із неба,
Руйнується Запорожжя
Того тільки й треба.
А кацапи вже й тута,
У Січ вступили,
Військовими клейнодами
Все заполонили.
Вийшов Калниш-Кошовий
Та й став на скарбниці:
«Та й кидайте, козаченьки,
Ратища й рушниці».
Пішла ж Москва по куреням
Запас відбирати,
А московські генерали
Церкву руйнувати.
Та й набрали срібла, злата,
Стали мудрувати:
«Яку ж будем запорожцям
Кару завдавати!»
Зруйнували Запорожжя
Забрали клейноди…
Наробили сіромахам
Превеликої скорботи.
Наїхали німці-жиди, відкупщики
Риболовні скупляти…
Тоді стали запорожці
Під турка вертати.
Зібралося сорок тисяч
Під турчина жити,
Запряглися бусурманам
Вірненько служити.
Добре було б за Порогом,
За Дунаєм жити,
За звойовану Вкраїну
Якби не тужити.
Заграй, Петре, на бандурі,
Сумно так сидіти,
Що діється на Вкраїні?
Чи її ми діти?
Катерино, клята суко,
Що ж ти наробила?
Степ широкий, Край веселий
Панам оддарила…
Ой не жалкуйте ви, славні запорожці,
Й на московських генералів…
Ой жалкуйте, хлопці,
Попріж на своїх вражих панів.
Ой наступила та й чорна хмара,
Іде дощик з неба…
Зруйнували Запорожжя…
КОЛИСЬ БУДЕ ТРЕБА!


Саксагань

Стоять на Cаксаганського доми
Затишні і такі якісь сумні
Вже пилом сизим шиби занесло
Але життя провісники вони

Багацько поруйновано – нащо?
Їм ще стоять би і стоять віки
ГУРКОЧЕ НОВИЙ ШАЛ УЖЕ ДАВНО
ТРИМАЙСЯ КОРНЯ БРАТІЯ КИЙКИ

А не забудь киянин то є Кий
Гнучкий, цупкий ти на малюнок глянь
І не журися знизу і з гори
Вулиця-річка наша Саксагань

(Л.П. Безклубий, 8.ХІ.2001)



«Інтерпрет-переклад» кіно-пісні

Місячна доріжка по воді біжить
Коник б’є копитом, не ірже – мовчить
Догоряє свічка, догорить до тла
Спи моє серденько, а у нас діла

Діло невелике, діло так собі
Край наш оповитий, ворог на горбі
Ні горба ні врага ні до чого нам
Невелике діло – врізать тим панам

В срібнім сяйві листям сад наш шелестить
Наче проводжає за Вітчизну бить
Бить і не питати, бо закон життя
Тим хто напросився нема вороття





Братчикам моїм

Я п'ю за вас, мої звитяжці
Хто духом крові не змалів
Хто не колотить пальцем в чашці
І хижих, - розумом - зустрів

Хто на Звичаї предковічнім
Не дався в злидні запрягти
Хто не покинув Україну
І не продався у світи

Хто б'є врага так, як потрібно
А щир душі... У час Розплат
Діждемось - славно погуляєм
І буде Лад, Сестра і Брат!

Нам покладе на плечі руки
Наш вдячний предок чрез віки
Що не забулися науки
Бути людьми! Не навпаки.





Недостигла ягода-малина...

Недостигла ягода-малина
На морській мілині…
Березанська Могила
Ти наснилась мені…

Он Козак із наш-часу
З-за верби вигляда
На Баняк із припасу
Що приніс Коляда

Не дивись довго Друже
Ви потрібні собі
Прокажи нужне слово
Та брататись іди

Звичай-віра спадщанська
Вам поможе в бою
В цім житті за добробут
Слава Вам! Пирію.

(Л. П. Безклубий, Одеса, листопад 2007 р.)



І знову на Спаса свячу я шаблі

Привичку до праці мій Дід передав,
Наснагу до шаблі від Брата я взяв.
Від Батька пізнав я народу Звичай,
В Степу я навчився любити свій Край.

Пісень я наслухавсь у шумі Лісів,
Га, як незабутній і грізний куль спів!
Вони породили в мені ту любов,
Що в венах несе полум'яную кров.

Пошану до Правди я черпав з життя,
Як велич постійну, як сутність буття,
Як міру найвищу всіх вартостей тих,
Що ділить людей на добрих і злих.

Тож праці для мене є завжди вдосталь,
Аж тріскають руки, аж тупиться сталь.
Та все ж я горджуся за ті мозолі,
І знову на Спаса свячу я шаблі.

(братчиковий інтерпереклад)



З-за рогу
(Спас-настанова для тих, хто розуміє)

Жив-був Анрі четвертий
Французький корольок
Був при дівках постійно
І п’яний, як чопок

Боєць він був відважний,
Як півень налітав,
У бійці рукопашній
Він двох спокійно клав

Понад усе жіноцтво
На світі полюбляв
Й вони його кохали
І він щасливо спав

Коли ж то смерть-бабуся
За ним прийшла з косою
Її вперіщив в вухо
Він рицарськой рукою

Та смерть в любов не грає
Його підстерегла
Удар свій невідпорний
З-за рогу нанесла



Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.