Військове братство





Наша кнопка:


Наші партнери:


Духовна окупація
 12.1.2011

В Україні знову набирає обертів проект духовної колоніалізації нашої держави. Методи цього проекту вже з перших днів характеризуються, як репресивні, провокативні та шахрайські - МП під прикриттям кримінальної окупаційної адміністрації здійснює масове захоплення храмів УПЦ КП, таємно реєструючи за фальшивими документами зміни до статутів незаконно переводять парафії Київського Патріархату в юрисдикцію Московського Патріархату, тобто Російської Православної Церкви. Про це нещодавно повідомив в своїй заяві для засобів масової інформації Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Ця кадебістська структура , створена Сталіним в вересні 1943 року, «митрополітбюро» якої вже наскрізь просмерділося не тільки російським газом, а й імпортним підакцизним тютюном і алкоголем, перейшла від шаманських хорових співів під Верховною Радою, «приватизації» столичних кладовищ, самозахоплення паркових територій, національних заповідників, привласнення культурної спадщини України до розпалювання міжконфесійних конфліктів і сепаратизму (нещодавня заява Д. Сидора з зазіханням на територіальну цілісність нашої держави). Нагадаємо, що в листопаді 2010 року цей проторусиноєрей МП отримав від агента КДБ-ФСБ «Михайлова» благословення, і взяв участь у Європейському Російському Форумі, на якому зробив заяву  про нібито "факти дискримінації, етноциду з явними ознаками геноциду русинської нації в Україні".  А тепер заявляє про відокремлення «русинської землі» від України. Примітно, що свою політичну діяльність "на своєрідних барикадах" священик пояснює - "відповідно до Основ Соціальної Концепції Російської Православної Церкви", так би мовити,  осучаснених Уваровських "православ'я, самодержавства, народності", а фактично – прислужництва імперській ідеології, обслуговування царьків та російського шовінізму.

Прислужництво імперській ідеології та обслуговування царьків було закладене історично ще з моменту утворення Московської Церкви, коли відлучені від Київської церкви, розкольницькі московські митрополити (Йона Рязанський і ще 9 єпископів) в 1448 році, прибравши зі свого титулу титул «Київський»  утворили окрему Московську Церкву, гаслом якої стали слова клятви цих єпископів Васілію ІІ Васільєвічу: «Яко прикаже князе веровати, тако и будем веровати». Цю акцію тоді не визнали ні Вселенський патріарх, ні найвищі ієрархи інших православних церков, і протягом 141 року (до 1589 р.)  Московська православна церква вважалася неканонічною (незаконною) .   А про джерела її швидкого зростання, збагачення (через грабунок святинь) нагадаємо – у 1482 р. Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на українські землі. Менглі-Гірей робить жахливий розгром, перетворивши Київ Великий на малозаселене провінційне містечко, грабує й руйнує храми, спалює Св. Софію Київську а золоті діючі софійські чаші православної влади та інші святині відсилає «в подарунок» своєму союзнику Івану III в Москву.

Констатуючи  зникнення археологічних артефактів Киівської цивілізації після татарського нашестя, археологи автоматично (без експертиз, радіовуглецевих аналізів) записують купи скелетів, страшні могильники Києва на 1240 рік… Всі матеріальні докази жахливої реальності татарського винищення киян, наче спеціально законсервовані на попелищах, в братських могилах для Нюрнбергського трибуналу майбутнього, археологами списуються (в тому числі і руйнування Софіївського собору) на «Батиєве нашестя», наче 1482 року в історії не було. Ось що пише про той рік Д.Дорошенко («Нарис історії України»): « На цьому Іван III і Менглі-Гірей з турецькими союзниками не заспокоїлись », Київський погром був «… тільки прелюдією до дальших , ще страшніших погромів. Року 1485 було спустошене Поділля. Року 1488 – Київщину. Року 1490 – Волинь і Холмщину, і далі майже кожен рік повторюються страшні татарські наїзди, які пустошать цілий край аж до Поліських боліт і Десни. Ці наїзди мали страшні наслідки. Здобутки культури й цивілізації двох століть були знищені за кілька років ».

А Москва в цей час росла як на дріжджах, намагаючись стати новим політичним і духовним центром замість Києва. Після приєднання України до Московії в 1654 р. й особливо після Андрусівського перемир’я з Польщею 1667 р., за яким Московія одержала більшу частину Правобережної України, московські царі та патріархи прагнули ліквідувати й церковну незалежність України. Особливо на цьому наполягав патріарх (з 1674 р.) Яким (Савелов). Разом з московським царем він декілька разів звертався до Константинопольського патріарха, просячи його уступити Москві Українську церкву, але згоди на це не діставав.

І лише в 1686 році їй вдалося, долаючи рішучий опір українського духівництва,  самочинно приєднати Українську церкву до Московського патріархату.  Отримавши відмову Царгородського патріарха, який вважав таку злуку незаконною, скористались впливом дружньої турецької влади, від якої був залежний Константинопольський патріарх. Великий візир, задля  добрих стосунків з Москвою і ії нейтралітету у війні Туреччини з Польщею, Австрією та Венецією, наказав патріархові Діонісію задовольнити прохання Москви. Отримавши від московського посла (Нікіти Алексєєва) доброго хабара – 200 золотих червінців і 120 чорно-лискучих соболів, Діонісій у травні 1686 р. видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію Московського патріархату. Однак невдовзі через цей незаконний вчинок Діонісій був позбавлений патріаршого престолу.  Але церковну автономію Україні так і не повернули.

І, можливо, не просто так МП під прикриттям партрегіональної влади поспішає пошвидше знову окупувати українські святині. Мабуть, з переляку, що відкриється історична правда, законсервована роками окупації Російською імперією та СРСР. Крім того, церква сьогодні – це серйозний бізнес, щоб в цьому переконатися, достатньо зайти в Києво-Печерську Лавру. Тож Московський патріархат – це ще й черговий шлях викачування грошей з України. А враховуючи те, що майже половина приходів РПЦ знаходиться в Україні, то втрата цих приходів буде для РПЦ катастрофою фінансового забезпечення і впливу. Без українських приходів РПЦ вже не зможе називатися найбільшою православною церквою світу, а це невід’ємна частина імперського міфу про Третій Рим.

Тому Москва та її окупаційна адміністрація в Україні й чинять такий тиск на УПЦ та люто виступають проти створення єдиної соборної Української Церкви, яка підпорядковувалася б виключно вселенському Патріарху.

Тож кожен українець сам може визначитися,  якого майбутнього він хоче для України: бути незалежною в усіх відношеннях державою чи сателітом-колонією самозваного «Третього Риму»; ходити в церкви, захоплені єретиками-сергіанцями з РПЦ, чи підтримувати українські церкви.

 

Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл»

Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.