Військове братство





Наша кнопка:


Наші партнери:


Федір Щербина

Чорноморські пластуни
 26.1.2012

Чорноморські пластуни

У чорноморців були такі майстерні стрільці, яким рівних не було в світі, і стрільці ці називалися пластунами.

Спочатку пластуни перебували у складі тих частин, на які поділялося Чорноморське військо – кінні в кінних полках і піші в піших. У останніх, втім, вони зустрічалися частіше, ніж у перших. Колискою пластунів була піхота. Цьому сприяли умови піхотної служби. Служити козакові без коня там, де нишпорив черкес-наїзник, можна було, лише пристосовуючись до місцевості і виробляючи прийоми прихованих, ніким не помічених рухів. Тому обережність, зіркість, гострий слух і кмітливість вироблялися у пластунів самою службою. Щоб не загинути або не потрапити в полон, потрібно було знайти відповідні виходи зі скрутного положення, а для цього потрібно було думати, роздумувати, за висловом пластунів. Козак з поганою головою не годився в пластуни, і лише при союзі добре думаючої голови з витонченими зором, слухом, холоднокровністю і витримкою виходив хороший пластун.

З ім'ям пластуна прийнято зазвичай сполучати уяву про самотнього воїна, що діє на власний ризик і страх. Але цим тільки відтіняються якості пластуна, його уміння діяти самостійно, без вказівки або підганяння там, де могли зустрітися на кожному кроці пастка, несподіванка і страх, що сковують рухи людини. При таких відмітних особистих якостях пластун був, проте, найтовариськішою людиною, яка високо цінувала спілку, громаду собі подібних. Відчуття товариства було розвинене у пластунів надзвичайно. У величезній більшості випадків пластуни діяли на спілку з товаришами. У застави або секрети, в розвідку в житла ворога, на полювання пластуни ходили групами і, якщо за умовами зробленого ними руху, вони ділилися, потрапляли в поодинче, ізольоване становище, то кожний з них старанно стежив за іншим, щоб вчасно прийти до нього на допомогу. Тому в старих пластунів часто зустрічалося побратимство. Пластуни мінялися шийними хрестами, ставали ніби братами і всюди підтримували один одного і стояли один за одного горою.

Таким чином, воєнна майстерність і товариськість були найбільш прикметними рисами чорноморських пластунів.

Зрозуміло, що все, що так вражало в пластунах людей, які бачили їх у справі й оцінили їх гідно, виробилося життям, шляхом практики і передання від одних пластунів до інших як прийомів служби і її техніки, так і товариських традицій, пластунської організації.

Пластуни, за звичаєм, служили кожен в своїй частині. Об'єднання ж їх в особливі команди спочатку мало характер тимчасовий. Виклик добровольців у пластуни або спорядження їх команд проводилися тоді, коли це вважали за потрібне командири, які керували воєнними діями.

Викликом пластунів на війну у важливих випадках були вже зумовлені ті види спеціальної служби, які потім назавжди залишилися за пластунами. Козаки завжди служили передовими в армії, розвідниками і застрільниками. Така ж передова розвідувальна служба в Чорноморському козачому війську випала пластунам. Коли відчувалася потреба в досвідчених людях для досягнення конкретної мети, коли був потрібний таємний, прихований розшук, коли потрібно було розвідати сили і розташування ворога, коли хід воєнних дій ставив першочерговим завданням провести найризикованішу диверсію, коли в бою, перед початком його або кінцем, потрібні були майстерні стрільці — тоді брався за діло пластун. Для всього цього пластуни мали свою бойову техніку, свої досвід і вправність. Особливо цінні були вони для рушничного вогню як чудові стрільці. Вироблене ними мистецтво в стрільбі вражало всіх. Так, пластуни майстерно стріляли «на хруст», тобто на звук від шуму або шереху від руху тварин і людей в очереті, чагарнику або в бур'яні. Пластуни, маючи неймовірну здатність вціляти в предмет, невидимий оку, за допомогою одного тільки слуху, вбивали звіра або ворога, не бачачи його.

Пластуни дуже часто виявляли не тільки свою спритність, мистецтво, але і надзвичайну твердість духу, самовідданість, відвагу, хоробрість й інші ознаки особистого героїзму. Це були мужні люди, які постійно дивилися в очі смерті і без вагання захищали своїми грудьми товариша або мирне населення. Здійснюючи виняткові за душевними спонуканнями подвиги, пластун часто зі скромності або за звичкою тримав себе так, як ніби з його боку нічого особливого не було зроблено або нібито інакше він не міг вчинити. Дуже характерний в цьому відношенні випадок був 16 березня 1840 р. поблизу нинішньої залізничної станції Абинської.

Тут, приблизно на базарній площі нинішньої козачої станиці, було Абинське укріплення. Частина гарнізону укріплення рубала в лісі праворуч р. Абин дрова. Щоб захистити тил тих, які працювали, й команду, що охороняла їх, в чагарнику біля річки був поставлений пікет з 8 пластунів.

Незабаром біля переправи через річку з'явилося три, а потім ще шість кінних шапсугів. Наближаючись до пластунів, черкеси не виявляли неприязних дій і вдавали, що їдуть в укріплення. Але, порівнявшись з пікетом, швидко обернулися і кинулися на пластунів. Пластуни, почекавши холоднокровно зручного моменту, залпом з рушниць привели в замішання черкесів і зупинили напад.

В той же час близько 70 піших шапсугів, що підкралися чагарником в тил пікету, напали на двох пластунів 8-го батальйону Юхима Жорника та Івана Драгана, що перебували в резерві пікету. Жорник убив з рушниці шапсуга, що підбіг до нього. Це був сам ватажок нападників Череміт Тугуз. Товариш Жорника Іван Драган поранив іншого горця, що наступав на нього.

Тоді декілька шапсугів одночасно кинулися на пластунів і завдали їм серйозних поранень своїми шашками. Іван Драган, що перебував біля обривчастого берега р. Абин, повалився від ран в річку, яка понесла його вниз за течією до натовпу шапсугів, які виловили з води пораненого пластуна. Жорник був також на волоску від загибелі. Його вже схопив шапсуг, щоб захопити з собою, але в цей час до нього прибіг пластун 3-го батальйону Герасим Даниленко, що перебував у пікеті. Побачивши здалека скрутне становище товаришів, він кинувся до них один на допомогу проти всього натовпу горців. Пострілом з рушниці він убив того шапсуга, який схопив Жорника з метою полонення.

Заохочені героїчним подвигом Даниленка, пластуни пікету кинулися на натовп горців. Туди ж одночасно підійшла і частина команди, яка прикривала тих, які рубали ліс. Коли горці були відтіснені, Даниленко негайно кинувся до пораненого товариша.

Пластуни зловили двох осідланих коней, що належали убитим шапсугам, підняли рушницю, кинджал, шашку і два пістолети.

Даниленко, не звертаючи уваги на те, що робили його товариші, став піклуватися пораненим Жорником. Йому неначе і в голову не приходило, що він зробив героїчний подвиг.

А ось інший подібний випадок, але за інших обставин. В першому випадку справа відбувалася вдень під час відкритої сутички; у другому пластунам довелося діяти в темноті під час пошуку ворога.

Темною ніччю на світанку 6 жовтня 1840 р. три пластуни 5-го кінного полку Василь Дзюба, Хома Коваленко й Іван Фоменко йшли дозором правим берегом р. Кубані. Згідно з прийнятими у пластунів прийомами при висліджуванні ворога, Василь Дзюба йшов попереду товаришів на відстані пострілу. Обережно ступаючи ногами, взутими в легкі і м’які постоли з кабанячої шкіри, Дзюба гострозоро вдивлявся в темряву.

Попереду до берега Кубані прилягало займище, покрите очеретом. Дзюба насторожився, тримаючи рушницю наготові. Тут могли бути черкеси. Вдивляючись у темінь, він підійшов до самого очерету. Довкруги було тихо, як у труні. Дзюба ледве рухався, прагнучи не порушити страшної тиші. Але раптом в очереті ніби виросли зненацька кілька людських фігур, які кинулися на пластуна.

Це були черкеси. Не встиг Дзюба озирнутися, як чіпкі руки нападаючих слизнули по ньому. Дзюба не розгубився і пострілом з рушниці поранив одного з п’яти супротивників. З чотирма іншими він вступив у рукопашну боротьбу і відбивався від них з такою силою і спритністю, що лише поранивши його шашкою в голову, черкеси схопили, нарешті, пластуна і поволокли його очеретом до Кубані.

Але у цей момент опинилися вже біля Дзюби Коваленко і Фоменко. Вони так стрімко кинулися на черкесів, що вони, не встигнувши навіть заколоти Дзюбу, як робили це звичайно горці в таких випадках, побігли до Кубані. Добігши до річки, черкеси кинулися у воду, щоб уплав перебратися на той бік Кубані. Пластуни взялися за рушниці. Двома пострілами було вбито двох черкесів, відразу ж поглинених глибокою річкою. Поки пластуни заряджали рушниці, поранений Дзюбою черкес, користуючись допомогою двох непоранених товаришів, сховався завдяки темряві на лівому березі Кубані.

Тоді пластуни, у тому числі й поранений Дзюба, почали обшукувати очерети. Вони підібрали одну рушницю, два чохли з рушниць, дві черкески з шароварами, дві шашки, башлик, сорочку, черевик, два аркани з кільцями і шкіряну сумку. Зазирнули пластуни до сумки і знайшли в ній між різними дрібними речами бронзову монету часів стародавньої Пантікапеї.

Був вже ранок. З трофеями перемоги і з пораненим Дзюбою пластуни повернулися в станицю. Дзюбу завезли в шпиталь лікувати рани, а його товариші через добу відпочинку знову рушили в ніч вистежувати черкесів.

Важко сказати, хто хоробріше й відважніше діяв, чи поранений Дзюба, чи товариші, які врятували його від полону. Але між пластунами-товаришами завжди так було. Де б і при яких скрутних обставинах пластунові, як передовому бійцеві й розвідникові, не доводилося діяти, він завжди був міцний не тільки особистою відвагою і вмінням, але й тісною спілкою з товаришами. Таким він був не тільки в битві на війні, але й у себе вдома в станиці, раз життя і справа того вимагали. У матеріалах Кубанського козачого архіву залишилися згадки про цікавий випадок охорони станиці пластунами в червні 1853 року.

У темну червневу ніч, коли при молодику небо було вкрите похмурими хмарами і коли піші черкеси мали звичай, повзучи, як змії, пробиратися в станиці з надією поживитися козачим добром, – пластуни Гуртовий, Рогач і Чернега залягли залогою біля плоту станиці Єлизаветинської. Це була їх рідна станиця.

Пластун любив секрет або заставу. Причаївшись де-небудь в затишному місці, пластун гострозоро стежив за всім, що відбувалося в околиці, все видивлявся, до всього прислухався, все дізнавався. Тому в найнебезпечніші хвилини пластун, перебуваючи в заставі, не тільки встигав добре розібратися в навколишніх обставинах, але й придумати той або інший найбільш відповідний для даного випадку план дій. У Гуртового, Рогача і Чернеги справа була простіша. Вони чудово, як свої п’ять пальців, знали місцевість у станиці й поблизу Кубані. Досвідчені пластуни були впевнені також в тому, що в цю ніч черкеси неодмінно з’являться на крадіжку в станицю. Дуже вже відповідна була для того ніч.

Розмістившись на відповідній відстані один від одного, так, щоб можна було охопити найбільший простір для спостереження і непомітно подати умовний сигнал один одному при небезпеці, що насувається, пластуни уважно слухали. Щонайменший шерех, гра тіні, кружляння в повітрі кажана, віддалений гавкіт собаки, легкий тупіт тварини – одним словом, все, що діяло на слух і око пластуна, не вислизало від його уваги.

Час хилився до півночі. Гуртовий, Рогач і Чернега ніби щезли кудись. Ні звуку, ні найменшого руху не чутно було там, де вони сиділи. Але, напевно, кожний з них з напругою стежив за тим, що відбувалося в станиці й біля станиці, розгадуючи по звуках, де і що трапилося. Напевно, вони слухали і міркували, в якому «кутку» і чиї собаки гавкали; по умовному свистку дізнавалися, в який бік станиці прямував нічний обхід і на скільки частин розбилися молодики, які ходили по станиці з дозором; слухали удари дзвону, коли церковний сторож відбивав на дзвіниці час, вловлювали шум і шерех, де б вони не чулися. Але ось вдалині, у напрямку до Кубані, пролунав якийсь звук, ніби хтось чхнув. Пластуни насторожилися. Гуртовий, як старший, прагнув першим з’ясувати, що означав цей звук. Пролунало знову стримане пригнічене чхання. Це ясно вже почули пластуни. Черкес таким чином видав пластунам себе і, мабуть, товаришів.

Гуртовий запищав мишею. З двох протилежних сторін Рогач і Чернега відповіли таким же писком і, повзучи безшумно, наблизилися до товариша, що кликав їх. Мовчки Гуртовий націлився з рушниці в тому напрямі, звідки чулося чхання. Товариші закивали головами, показуючи тим, що зрозуміли, куди треба скерувати увагу. Всі троє стали терпляче чекати, що ж буде далі.

Скоро для пластунів з’ясувалося, в чому була справа. До станиці підкрадався не один черкес, а ціла партія. Вона, мабуть, була близько від застави. Її рухи періодично цілком стихали, щоб потім знову виявитися слабким шерехом. Горці, очевидно, у свою чергу стежили за тим, щоб не наскочити на роз’їзд або на заставу, і прислухалися до того, що відбувалося в станиці. Знову Гуртовий підвів рушницю і повів головою праворуч і ліворуч до товаришів, які сиділи поряд з ним. Рогач і Чернега вважали Гуртового старшим і «слухалися його команди». Миттєво вони також підвели рушниці. Пройшла хвилина. Гуртовий опустив рушницю. Товариші зробили те ж. Не прийшов ще момент стріляти. Ніч була убивчо темна, а черкеси, з причини близькості станиці, уповільнили рухи і, рухаючись обережно, не видавали себе.

Кілька разів Гуртовий збирався стріляти, та все ж не міг уловити належного моменту. Коли, нарешті, востаннє він підвів рушницю і коли відзначив, що і товариші його ствердно кивнули головами, то подав команду: «Вогонь!» Пролунали три постріли. Хтось ніби впав чи кинув щось важке на землю. Почулася шипляча мова черкесів, і раптом в декількох десятках кроків від пластунів освітився широкою смугою невеликий простір. Це черкеси відповіли пластунам рушничним залпом в тому напрямку, звідки пролунали три постріли. Але досвідчені пластуни, як тільки спустили курки, відразу залягли в канаву біля плоту, і черкеські кулі просвистіли над ними. Тільки Гуртовий похапцем забув прибрати ногу і куля потрапила йому в п’яту.

За пострілами черкесів пластуни довідалися про чисельність черкеської партії. їм здалося, що було чути не менше як вісім окремих звуків. Черкеська партія, в усякому разі, була невелика, і пластуни вирішили переслідувати її. Тепер вони вже не таїлися, а з криком кинулися до черкесів. Довге напружене мовчання перейшло ніби в енергію, якою тремтів кожен мускул у пластунів. До того ж, вони були вдома, у себе біля станиці, звідки козаки поза сумнівом дадуть допомогу, почувши постріли.

Ніч дещо сплутала розрахунки пластунів. Трьома пострілами вони розраховували звільнитися від трьох супротивників з черкеської партії, а, як після виявилось, поранили тільки двох.

Обидві сторони, проте, розрядили вже вогнепальну зброю. Знов заряджати рушниці було вже ніколи. Пластуни сподівалися на пригвинчені до рушниць багнети; черкеси покладалися на шашки.

Наелектризовані відвагою, козаки наздогнали черкесів. Від Рогача і Чернеги не відставав і поранений в ногу Гуртовий. Нога боліла, постіл зі шкіри дикого кабана, міцно прив’язаний до ноги ремінцем, був повний крові. Але недарма поранений носив прізвище Гуртовий, тобто товариський. Він не міг допустити й думки про те, що його вірні товариші залишаться в бою одні без нього.

З першого ж натиску пластуни так насіли на черкесів, що один з горців ліг під ударами багнетів, а інший був поранений. Таким чином, з партії у черкесів вибуло четверо людей, але і залишалося ще шість чоловік. Однак у черкесів були поранені й убитий. Потрібно було поклопотатися про них. Шанси пластунів від цього збільшувалися.

Запекле протистояння розпочалося біля тіла вбитого черкеса. Звичай не дозволяв черкесам залишити убитого товариша в руках ворога, і вони всіляко прагнули захопити його з собою. Козаки не давали тіла. Але ті й інші були на сторожі один проти одного, і коли одні намагалися завдати ударів, інші майстерно відбивали їх.

Черкесам, проте, не можна було втрачати часу. З хвилини на хвилину до пластунів могла надійти допомога зі станиці, і тоді вся партія змушена була або скласти голови, або ж ганебно здатися в полон. Горці з потреби вимушені були залишити на місці бою убитого товариша і побігли з пораненими до Кубані.

Темна ніч допомагала обом сторонам. Черкеси встигли піти в хащі до Кубані, пластуни, позбавивши станицю партії хижаків, не зважилися ризикувати далі за несприятливих для них умов. У кущах або в очеретах, під прикриттям нічної темряви, у горців міг бути резерв. До того ж, поранений Гуртовий став слабшати від великої втрати крові. «Нехай їх!» — вирішили пластуни. Головне було зроблене — ворога прогнано. Пластуни повернули назад у станицю.

Наказом по війську від 30 липня 1853 р. виконуючого обов'язку наказного отамана Чорноморського козачого війська генерал-майор Я.Г.Кухаренко дякував пластунам Гуртовому, Рогачеві й Чернезі за здійснений ними воєнний подвиг із захисту станиці й населення.

Так діяли пластуни у себе вдома при своїй звичайній домашній обстановці. Умови життя і служби ніби виділили їх в особливу групу, створили в них особливий побут, відносини й порядки. Протягом тридцятирічної воєнної практики серед чорноморців виробився своєрідний тип воїна-козака на Кубані. Ось що писав у тих же п'ятдесятих роках, коли ходили на застави Гуртові, Рогачі і Чернеги, чорноморець-офіцер, сучасник і співучасник в бойовому і буденному житті пластунів.

«Пластун, — говорить він, — це зазвичай дужий, повільний в ході козак первісного українського типу і гарту: важкий на підйом і невтомний, нестримний після підйому: при бажанні — біжить на гору, при небажанні — ледве плентається згори: нічим не примітний поза справою і такий, що дивує невичерпним запасом і різноманітністю, безкінечною тягучістю здібностей в справі... Крізь засмагле обличчя проступає добродушність, яку легко обманути, і разом сувора сила волі й переконання, яку важко погнути або зламати. Похмурий погляд і навощений, догори закручений вус додають обличчю пластуна виразу стійкості й безстрашності. І справді, це обличчя, обкурене порохом, перетворене на бронзу негодами, ніби каже вам: не бійся, перед небезпекою ні назад, ні вбік! Коли ви з ним йдете в небезпечне місце або в небезпечну справу, — від його кроку, від його погляду і простого слова віє на вас якимсь спокоєм, якимсь забуттям небезпеки. Пластуни одягаються, як черкеси, і притому, як найбідніші черкеси. Це тому, що кожен пошук по тіснинах і хащах завдає сильної шкоди їх одягу. Черкеска пошарпана, покрита різноколірними, нерідко навіть, — внаслідок втраченого терпіння під час лагодження, — шкіряними латками, кучма витерта, поруділа, але, на знак безтурботної відваги, заламана на потилицю, постоли з шкіри дикого кабана, щетиною назовні — ось буденне вбрання пластуна. Додайте до цього: сумку з сухарями за плечима, добрий штуцер в руках, штуцерний тесак з дерев'яним набійником спереду біля пояса, і з боків так звані причандалля: порохівниця, викрутку, каганець, шило з рогу дикого козла, іноді казанок, іноді бандуру або навіть скрипку — і ви складете собі повне поняття про похідну зовнішність пластуна, як вона є». Таким був пластун сорокових і п'ятдесятих років XIX в., закінчений тип чорноморця — стрільця і розвідника.

Живучи товариствами і проводячи пошуки за черкесами партіями, пластуни мали право вибору до себе для навчання молодих козаків, і право на самостійну розвідку на власний страх і ризик. Часто навіть найближчі старшини не були посвячені у всі тонкощі пластунської справи. Декільком людям, що зайшли на землі ворога, та ще такого, як черкеси, ні від кого було чекати допомоги у випадку біди. Тут були потрібні власні сили і спритність, інакше на кожному кроці пластунові загрожували або смерть, або полон. І серед пластунів дійсно вироблялися чудові воїни і особистості. Терпіння і відвага при пошуках, стійкість і безстрашність в разі зустрічі з ворогом, спритність, хитрість, при необхідності обдурити супротивника, прекрасне знання місцевості й уміння при цьому користуватися її вигодами, влучний розрахований постріл, звичка щадити ворога при нагоді і тримати в той же час його в поважній віддалі від себе – все це накладало особливий, дуже своєрідний відбиток на діяльність і вчинки чорноморського пластуна, робило його в очах черкеса особливо небезпечним супротивником. Черкеси не підозрювали, що своїми дрібними набігами і боротьбою вони викликали до життя цього супротивника.

Нерідко бували випадки, коли пластуни пробиралися вночі в черкеські аули, помічали тут приготування до набігу, забирали худобу або коней, підслуховували розмови, знаючи мови і, вивідавши все, що було потрібне, пробиралися знову потай додому. Скільки-небудь помітні рухи і зборища черкесів, де б вони не були, рідко коли залишалися непоміченими пластунами. Захоплені на місці пошуків ворогом, пластуни майже ніколи не давалися в руки супротивникам, які би численні не були ці останні. Вибравши позицію, що не складало для них ніякого утруднення, оскільки пластун кожен крок робив згідно з характером місцевості й під прикриттям її, — пластуни або відстрілювалися, або просто, мовчки, робили засідку. Паралізувавши таким чином перший натиск з боку черкесів, пластуни дбали про подальший відступ. Попадалася поблизу «хмереча», тобто така гущавина, через яку, за висловом чорноморців, «гусак навіть не може продертися», — пластуни ховалися в неї, і тоді черкес-вершник з потреби повинен був припинити переслідування. Чи знаходилися недалеко плавні і болота — і там були у пластуна свої «задні ходи», а для вершника знову-таки ставало немислимим подальше переслідування. Чи прикривав пластунів, що засіли, чагарник, очерет або просто бур'ян і тут відступаючі знали, що робити: виставивши шапки або башлики напоказ, пластуни в той же час, «повзучи», проходили, як кажуть, «під самим носом» ворога, займали іншу вигіднішу позицію або ж зовсім зникали з поля зору переслідувачів, поки ці останні не здогадувалися про обман. У всіх таких випадках пластуни виявляли чудовий розум і винахідливість, і часто одні й ті ж витівки безкарно повторювалися на очах горців по кілька разів, тому що кожного разу куля пластуна тримала горця в шанобливому віддаленні від місця засідки. А пластуни були чудові стрільці, що не поступалися у влучності пострілу американським героям Купера і Майн Ріда. Хорошим стрільцем пластун робився, втім, не тільки від боротьби з горцями, але й завдяки полюванню за дикими звірами. Весь вільний від пошуків за черкесами час пластуни проводили на полюванні за кабанами, козами, оленями, вовками й ін. Тут, здобуваючи для себе смачну їжу, вони переважно і привчалися до влучної стрільби, оскільки й тут поганий постріл, наприклад, в кабана, загрожував смертю або каліцтвом. Пластуни, тому, вимагали уміння добре стріляти і від новачків, що поступали до них, при двох необхідних при цьому якостях — холоднокровності й терплячості. Взагалі, на своєрідному типі пластуна відбилася яскравіше, ніж на інших козаках, вся сума таких умов, під впливом яких склалося військове життя чорноморця на Кубані, і саме собою, що боротьба з черкесами тут стояла на першому плані.

Можна сказати, що в половині п'ятдесятих років, тобто до часу Кримської кампанії, тип чорноморського пластуна цілком склався. Пластуни мали свою бойову організацію, свої технічні прийоми у військовій справі, свій особливий військовий побут, свою навіть історію. Але на сторінки офіційної воєнної історії вони потрапили завдяки участі у воєнних діях під Севастополем у 1854 — 1855 рр. проти коаліційних військ Англії, Франції, Італії і Туреччини. Тут чорноморських пластунів достойно оцінили воєнні авторитети. Тут пластуни застосували проти європейських армій те, що дав їм Кавказ і що склалося вже у них в систему, в «пластунське мистецтво», під час тривалої боротьби з черкесами.

В обороні Севастополя брали участь два пластунські батальйони — 2-й і 8-й. Тут пластунам випала найважча аванпостна служба, яку козаки виконували з рідкісним самозреченням і мистецтвом, дуже характерним саме для пластунів.

Пластуни прибули до Севастополя 10 вересня 1854 р., а 11 вже брали участь у битві поблизу Балаклави. Це була перша велика битва, в якій пластуни помітно виділилися своїми бойовими прийомами і звернули на себе загальну увагу. Їх влучні постріли з кращих на той час нарізних штуцерів розлякували ворожих стрільців. Пластуни як стрільці не знайшли собі рівних супротивників. Тут же вони виявили й свою кавказьку вправність при зіткненні з кавалерією. В той час, як 120 пластунів, наступаючи проти однієї з батарей, розсипалися по рівнині, покритій дрібним чагарником, – на них рушив півескадрон кращої французької кавалерії. Французи з голими шаблями помчали на пластунів, чекаючи, ймовірно, зустріти звичайний прийом побудови супротивника в каре. Але пластуни, згідно зі своїми кавказькими прийомами, не стали скупчуватися. Присівши на одне коліно, кожний з пластунів пострілом з коліна знімав з коня вершника, що мчав на нього. Французи, які залишилися живими, не стримавши коней, промчали проміжками між пластунами й остаточно розгубилися. Небагатьом з них вдалося втекти назад. Тоді кинувся на пластунів інший півескадрон, але і його спіткала та ж доля: французи частково були знищені, а частково взяті в полон. І при цьому виявилось, що обидва рази пластуни не втратили жодного зі своїх вбитим; небагато з них тільки були легко поранені. Так допомогла їм кавказька воєнна вправність, вироблена в боротьбі з черкесами.

Але справжнє поле діяльності чорноморських пластунів було під стінами Севастополя. Оскільки при облозі Севастополя боролися дві багаточисленні армії на дуже близькій відстані одна від одної, то передова аванпостна служба тут була найважчою і небезпечною. З кожним днем ворожі траншеї посувалися все ближче і ближче до міста, зводилися нові батареї, велися міни, – і за всім цим доводилося стежити пластунам там, де це входило в лінію їх розташування.

Щоб перешкодити ворогові в облогових роботах, з Севастополя висилалися війська, а попереду цих військ, у свою чергу, діяли пластуни. Таким чином, пластунська служба була тут, так би мовити, передовою в передових рядах. Цього мало. Війська, що висилалися на передові позиції, змінювалися й оновлювалися, а пластуни беззмінно перебували на бойових позиціях і служили постійним авангардом для військ, які змінювалися. «У міру того, — писав генерал Попко, – як ворожі війська посувалися ближче і ближче до Севастополя, як бойове поле між тими, що воювали, скорочувалося, передова служба пластунів ставала все важчою. Вони влаштовували свої ложементи менш ніж на половину рушничного пострілу від ворожих стрілецьких позицій і батарей, так що зміна, що засіла в ложементи вночі, не могла вийти з них до наступної ночі, а інакше була б вмить перебита. Навіть під покровом ночі зміни досягали ложементів не інакше, як повзучи. Зате пластуни тримали в тому ж безвихідному положенні ворожих стрільців. Особливо ж призвичаїлися вони вціляти в амбразури та всякі отвори ворожих батарей і вбивати артилеристів, що значно полегшувало скрутне становище обложених, яких засипала сильним, пригнічуючим вогнем ворожа артилерія величезних калібрів».

«У цей тяжкий час, козакам, що билися на позиції, доводилося по цілій добі задовольнятися яким-небудь сухарем, нерідко терпіти спрагу, доводилося з вечора обмокнути, до ранку обмерзнути і нескоро дочекатися черги обігрітися і обсушитися. Бойові втрати в людях були щодня: стихійні явища і жахливий побут також підривали сили пластунів. До кінця зими 1855 р. число людей в обох батальйонах скоротилося настільки, що вони не могли вже скласти й одного повного батальйону. Але настрій був бадьорий, бойовий дух ріс, пластуни загартовувалися. Часто їм доводилося потрапляти в надзвичайно скрутне становище. Таких випадків було багато».

У ніч на 5 квітня 1855 р. попереду 4-го бастіону пластуни займали, як завжди, передові ложементи, а за ними, в другій лінії резервних ложементів, була розташована рота російського Єкатеринбурзького піхотного полку. Ворог вів під 4-ий бастіон підземну міну, але, дійшовши з нею тільки до першої лінії ложементів, вирішив висадити її в повітря, тому що помітив з протилежного боку контрміну. Вибух стався вночі й був таким сильним, що весь простір попереду 4-го бастіону і сам бастіон здригнулися кілька разів, ніби від ударів найпотужнішого землетрусу. Брилами землі, що злітали в повітря, і камінням закидало всі ложементи, а особливо дісталося найближчому до місця вибуху, крайньому ложементу пластунської лінії. У ту ж мить обложники розпорядилися всім найближчим своїм лініям відкрити сильний рушничний і артилерійський вогонь, причому були пущені в хід бойові ракети. Схоже, ворог хотів з'єднати всі жахи бойового вогню в одну стихію, щоб остаточно приголомшити 4-й бастіон. Росіянам, які були в резервних ложементах, здалося, що розпочинається штурм, і вони втекли на бастіон, залишивши пластунів напризволяще. Не бачачи пластунів і не отримуючи від них звісток, занепокоїлися про їх долю козацькі старшини.

Хорунжий Макар Шульга, сам нещодавно рядовий пластун, зважився дістатися до їх ложементів, незважаючи на град ворожих куль. Повернувшись, він доповів, що в передових ложементах пластуни на своїх місцях і ведуть запеклий бій з ворогом, а крайнього, шостого ложементу, біля якого стався вибух, він не міг запримітити і вважає, що його зовсім засипало землею від вибуху. Повторно зроблена розвідка виявила, що і в крайньому ложементі люди цілі; що після вибуху пластунів дійсно присипало землею і примусило їх розчищати шанці жменями і шапками, але як тільки вони трохи оправилися і примітили, що ворожі стрільці кинулися займати воронку від вибуху, то почали вибивати їх звідти посиленим вогнем і до цих пір ще не допустили жодного сміливця міцно там засісти, але що у них набої вже закінчуються. Тоді послали до трьох молодців, що так добре порядкували в своєму напівзасипаному ложементі, підкріплення з чотирьох пластунів і набої; результат був той, що ворожі стрільці, не дивлячись на всі їх зусилля, не були допущені зайняти яму і залишили в ній купу своїх убитих.

Тримаючись звичайно попереду батарей на крайніх позиціях і ложементах, беручи участь в секретах, дозорах і розвідці облогових робіт союзників, пластуни поверталися на бастіони лише для короткочасного перепочинку. Тут тільки іноді їм давали гарячу їжу, яка готувалася в місті й приносилася звідти на бастіони. Цілі ночі чергували потім козаки на найнебезпечніших передових пунктах, гострозоро стежачи за всім, що відбувалося на передових позиціях ворога. По слуху, припавши вухом до землі, вони визначали роботи, що знов починалися, і напрям, в якому вони велися, а якщо слуху виявлялося недостатньо, то ухитрялися під покривом ночі пробратися до самого місця робіт, спостерігали, як ворог копав землю, куди він виносив її, як встановлював гармати й ін. Таким чином, жодна батарея не встановлювалася в союзників, жодна траншея не була у них викопана, жодний рух в цьому відношенні не заховалися від пильних пластунів. Повзаючи у розвідку, пластуни, не соромлячись, захоплювали з собою все, що погано лежало у ворога. Одного разу вони взяли в полон передовий ворожий пост якраз в той час, коли вороги сиділи за гарячою юшкою. Пластуни при цьому захопили не тільки весь пост у повному складі, але й два казани юшки, і потім вдома «чужими пирогами своїх батьків поминали», тобто пригощали полонених їх же власною юшкою. Коли на початку облоги Севастополя передові караули і редути союзників не давали оглядати розташування ворожих сил і судити про наміри супротивників, то пластунам доручено було проникнути у ворожий стан. Дрібними партіями пробралися вони непоміченими крізь передову лінію ворога, потім також вдало пройшли другу лінію посиленіших вже караулів, нарешті, обійшли навіть резерви з артилерією, і, видивившись добре розташування головних сил ворога, їх складів, парків, бараків, піхоти, кавалерії і артилерії, пробралися потім назад абсолютно іншими шляхами, втративши одну людину, та зате доставивши величезну кількість корисних відомостей.

Коли ж у той час з'явилася потреба в знищенні сіна, яке заготували севастопольці, але захопили в свої руки вороги, то пластуни, на пропозицію командування, взялися спалити ці запаси сіна. У першу ж сприятливу ніч, при сприятливому вітрі, 20 козаків під командою урядника Дем'яненка переправилися через річку Чорну і влаштували тут засідку, пославши трьох пластунів до сінного складу. Проповзши між ворожими караулами, послані пластуни проникли всередину складу і, запаливши сіно, поповзли назад і потім кинулися бігти на очах французів мимо засідки. Французи кинулися переслідувати утікачів. Та ледве ті, що тікали, минули засідку, як пролунав звідти дружний залп, що приголомшив французів. Користуючись замішанням багаточисленного ворога, пластуни вчасно встигли відступити без всяких втрат, надівши на кущі свої шапки. Тим часом, поки горіло сіно, у французькому війську піднялася тривога, висунуті були вперед навіть резерви, і довго потім лунали рушничні постріли по шапках, що висіли на кущах, поки вороги не добрали, в чому була справа.

Формулярні списки офіцерів і пластунів, що брали участь у Кримській кампанії, наповнені безліччю більших і менших воєнних подвигів, здійснених пластунами протягом всієї кампанії. Але сухий перелік різноманітних доручень, рухів, розвідок, роз'їздів, аванпостних сутичок, нападів, полонень, вилазок і т.п. не дає ще ясного уявлення про те, що і як виконували пластуни насправді. У живому освітленні дійсності всі ці формулярні відмінності характеризуються своєрідними подробицями, починаючи від зухвалого смішного випадку і закінчуючи великим особистим подвигом, самозреченням, що сяє геройством. На сторінки преси того часу попала розповідь про випадок сердечного відношення Чорноморських пластунів до убитого товариша. Люди, звиклі з мужністю дивитися в очі смерті, не могли перенести знущання над трупом товариша і вирішили в крайньому випадку пожертвувати іншим життям, щоб припинити ганьбу покійного. Четвертий бастіон, на якому служили пластуни, далі за інші укріплення висувався в межі ворожих облогових позицій і тому мав більші втрати, ніж інші укріплення. Особливо сильно шкодила йому ворожа батарея мортир, влаштована в землі на відстані рушничного пострілу від бастіону.

28 листопада на четвертому бастіоні за участю вищого командування відбулася нарада з питання про причини великих втрат на цьому бастіоні. Віце-адмірал Новосельский як на головну причину вказав на підземну ворожу батарею. Почалося загальне обговорення способів, за допомогою яких можна було б знищити батарею, але ніхто нічого розумного не сказав. Тоді присутній при цій нараді отаман пластунів Головінський скромно відмітив, що просто треба піти й взяти батарею. – «А чи зумієте ви зробити це з вашими козаками?» — запитав його граф Сакен. Головінській відповів ствердно, і пропозиція його була прийнята.

Увечері того ж дня склався загін добровольців з 390 козаків, 50 моряків і близько 100 чоловік солдатів. Опівночі пластуни, за наказом Головінського, поповзли у напрямку до ворожих траншей і виявили розташування караулів. В глибокій тиші і зі всілякими пересторогами, довідавшись про розташуванням караулів, пластуни повели загін в обхід ворожих постів. Коли добровольці підійшли до траншеї, то після дружного залпу по ворожій лінії кинулися в траншею, а потім і на батарею.

Поки піднялася тривога по найближчих ворожих лініях, було виведено з ладу три великі мідні мортири. Побачивши це, урядник пластун Іван Герасименко, що мав більш як аршин в плечах, сказав: «Шкода, побратими, таке добро псувати: візьмемо краще собі». І, піднявши одну з трьох незаклепаних мортир, викинув її нагору з траншеї. Його приклад наслідували інші козаки.

Таким чином, добровольці, відступаючи на 4-й бастіон, захопили з собою три мортири. Крім того, були взято 14 полонених, зокрема один полковник і один поручник, а також рушниці, ковдри, ранці й ін. Загін швидко відступив на бастіон, витримавши жахливий рушничний вогонь вже біля рову 4-го бастіону. Козаки втратили 8 чоловік убитими і 5 пораненими; трьох пластунів було убито в першій сутичці, і там залишилися їх тіла.

Наступного дня козаки відмітили з найближчого до ворога ложементу витівку «цивілізованих» противників, яка глибоко обурила пластунів. До зовнішньої стіни траншеї був приставлений спиною убитий вночі в сутичці пластун Єрофій Кобець з таким розрахунком, що козаки, стріляючи по ворожій траншеї, могли ненароком попасти в тіло свого убитого товариша. Тим часом і прибрати убитого не було ніякої можливості, оскільки кулі сипалися градом з ворожої траншеї.

Тоді пластуни дочекалися ночі, прикріпили до пояса молодому пластунові Порфирієві Семаку довгий мотузок і веліли йому повзти до ворожої траншеї та прив'язати до ніг убитого один кінець мотузка. Услід за Семаком був посланий інший пластун, який повинен був підтягати мотузок і замінити Семака, у випадку, якщо би був убитий цей хоробрий козак.

На щастя, Семак щасливо виконав узятий на себе обов'язок і, уникнувши ворожого вогню, буквально таки під дулами ворожих штуцерів прив'язав до ніг покійного мотузок. Далеко за північ повернулися назад обидва послані пластуни. Потім товариші покійного обережно, хоч і не без труднощів, притягли убитого і виставленого на ганьбу Кобця до козачого ложементу, звідки був узятий на руки і наступного дня похований за християнським обрядом.

Так Семак з товаришем виконали свій обов'язок. Подібні вчинки криються глибоко-глибоко в моральній природі людини, а такі діяння немислимі без мужності та самозречення.

А ось ще один приклад пластунської витримки і холоднокровності. Одного разу, в останніх числах листопада 1854 р., командир 2-го пластунського батальйону Головінський ішов у супроводі козака станиці Єкатеринодарської Степана Назаренка бастіонною траншеєю в місто. Зауваживши політ бомби, Головінський миттєво зупинився і нагнувся, притулившись до траншейної стіни. Те ж, за наказом командира, зробив і Назаренко, що йшов позаду нього. Бомба впала на бруствер траншеї поряд з Назаренком і скотилася йому на спину, не розірвавшись, оскільки гніт її ще не догорів до кінця.

— «Вона вже на мене вилізла, пане полковнику», — пролунав раптом за спиною Головінського голос його ординарця в такому спокійному і незворушному тоні, яким він ніби питав командира, що ж накаже останній далі робити з бомбою.

Головінський, який неодноразово виявляв чудеса хоробрості й самовладання, відчув, за його словами, що у нього дихання захопило, і ледве міг промовити: «Не ворушися!» Козак точно виконав цей наказ командира, не змінив свого положення, не ворухнувся і не здригнувся під смертю, що лежала на його спині.

А бомба, ніби бажаючи заохотити пластунську мужність і незламний дух, поворушившись, впала зі спини на землю і не розірвалася, оскільки потрапила ґнотом у дощову калюжу на дні траншеї.

Так служили і билися під Севастополем чорноморські пластуни.

«І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!»

(Т. Шевченко «Кавказ».)

Джерело: Українська звитяга і мужність: Хрестоматія з військово-патріотичного виховання української молоді./Упор. Рудюк С.П. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2010. — 576 с.


Коментар Братства:

Федір Щербина з дитинства був знайомий з пластунами та старими чорноморцями, що пам’ятали Січ, які часто гостювали у його батька, тому добре знав особливості їхнього життя.

Прикладом тому можуть бути його спогади про спілкування з пластуном Костюком: “Костюк був пластуном і… належав до того розряду пластунів у який входила в Запорозькій Січі сірома, якій за народною приказкою було “море по коліно”. Але ознаки козака, якому “море по коліно”, у Костюка не було, а навпаки, вражала його обережність, добра частка дотепності і вміння пристосовуватися, вчасно сказати потрібне або дотепне слово, вчасно промовчати… Обережність і хитрість були найнеобхіднішими та найхарактернішими рисами чорноморських пластунів, не тільки у небезпеках їх служби на кожному кроці в сутичках з черкесами і під час мандрівок по їх землях, але і в складних умовах мирного життя…”. “Він наповнював мою дитячу голову зовсім новими для мене, як реальними знаннями, так і вигадками, розширюючи мій світогляд. Ті та інші матеріали для мислення знадобилися мені в майбутньому, коли я усвідомлено, озброєний знанням та життєвим досвідом, ознайомився з тими явищами, яких торкався у своїх розповідях Костюк. Багато моєму дитячому інтелекту він дав з живим прикладом своєї постаті запорізького сіроми, перетвореного в чорноморського досвідченого пластуна”.

Козаки «первісного українського типу і гарту», сильні, терплячі, розумні, сміливі, обережні та хитрі – такими були чорноморські пластуни – достойні нащадки пластунів запорозьких.

Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.