Військове братство





Наша кнопка:


Наші партнери:


Карацюпа Микита Федорович*.
Пластун від Бога.
 21.11.2012

 


М.Ф. Карацюпа, 1936 р.

Микита Карацюпа народився 3 квітня (за старим стилем) 1909 року в с. Олексіївка, нині Куйбишевського району Запорізької області в сім'ї селян.

Про своє дитинство Микита Федорович розповідав так:  «Народився я на Дніпропетровщині***, в селі Олексіївка. Батька не пам'ятаю – рано помер. У матері, Марфи Кузьмівни, троє залишилось на руках. Я наймолодший. Пам'ятаю той тяжкий час. Землі практично не було. Були дні коли і макової росинки у роті не мав. Жили в холоді та голоді… У дванадцять років вже вмів боронувати, в п'ятнадцять став за плуг».

Після смерті від туберкульозу у 1910 році батька, Федора Іоановича, з матір'ю Марфою Кузьмівною трирічним малюком Карацюпа виїхав у Казахстан.  За словами самого Микити федоровича у вісім років став сиротою та безпритульним, «був наймитом, пас овець, корів, коней". 

Під час громадянської війни був зв'язковим партизанського загону, що діяв на території північного Казахстану проти військ Колчака.

В молодому віці проявилась у Микити любов та спостережливість до природи, розуміння багатьох прикмет. Багато часу займався випасом худоби, де йому добре допомагали собаки. В цей час він знайшов з ними спільну мову, навчився їх дресирувати та виховувати.

У 1932 році, коли настав час іти в армію сам попросив військового комісара направити у прикордонні війська. Але військовий комісар спочатку не хотів направляти молодого хлопця на кордон: «Малий зріст у тебе", - каже. "Це навіть краще, - відповідав Микита, - порушники не помітять, коли буду на варті».
У своїх спогадах Микита Карацюпа так описує свої перші кроки в армії:

«В Хабаровськ, в окружну школу службового собаківництва, я прибув із запізненням. В школі були вже укомплектовані відділи, взводи, роти, всі собаки закріплені за курсантами. Голова школи зібрав тих, хто запізнився та оголосив:

- Усі, хто не отримав собаки, будуть відправлені у свої частини.

Для мене це був удар. Я не спав вночі та не знаходив собі місця, але волею випадку все склалось не так вже й погано. Нас залишили в школі для виконання господарчих робіт».


М.Ф. Карацюпа з собакою Індусом на охороні держкордону, 1955 рік

Якось, коли Микита Карацюпа був черговим по школі, почув писк щенят. Відійшовши трохи від воріт школи, він знайшов під мостом двох щенят. Одне з них стане легендарним собакою Індусом**.

Довгий час Микита приділив тому, щоб з маленького щеняти Індус став службовою собакою. Чудово справившись з кількома "випускними" тестами, Микиту разом з його собакою  відправляють на Далекий Схід на прикордонну заставу "Полтавка".

На Далекому Сході у тридцяті роки було неспокійно. Японські війська активно вели розвідку, закидаючи шпигунів та диверсантів. Траплялись перестрілки і навіть бої.

«Застава нас зустріла неласкаво. Не усіх п'ятьох стажерів, а саме мене з Індусом. Очевидно тому, що вигляд ми мали дещо неприглядний: Індус в порівнянні з іншими собаками – майже щеня, я в довгій кавалерійській шинелі далеко не бравий вояк».

Певний час провівши на чергуваннях, днювальним, на кухні або конюшні, Микита Карацюпа отримав нагоду проявити себе і скористався нею в повній мірі. В безнадійній ситуації, коли жоден собака на заставі не зміг взяти слід порушника, Індус мало того що взяв слід, разом з Микитою вони змогли наздогнати та затримати порушника. Після цього ситуація змінилась, і Микита та Індус кожної ночі виходили на варту.


Прикордонний наряд. На передньому плані Карацюпа М.Ф.

Карацюпа зарекомендував себе як видатний слідопит. Його часто відправляли туди, де потрібно було побачити невидиме, знайти втрачені сліди, вишукати ворожих диверсантів, що заховались та їх затримати або знищити.

Тільки у 1933 році Микита Федорович затримав більше 200 порушників кордону. Підраховано, що за три роки служби на Далекому Сході він зі своєю собакою Індусом пробув на кордоні більше п'яти тисяч годин і пройшов та пробіг, переслідуючи ворога, в загальній кількості близько шістнадцяти тисяч кілометрів.

В роки Другої світової війни виконував важливі завдання командування – в прифронтовій смузі вів боротьбу з ворожими диверсантами.

З 1944 року – на командних посадах в Білоруському, з 1952 року – в Закавказькому прикордонних округах.

В 1957-1961 роках – в Головному управлінні прикордонних військ; допомагав налагоджувати прикордонну службу у В'єтнамі.


Микита Федорович Карацюпа

З 1961 в званні полковника – у запасі. До 1983 року працював начальником відділу на заводі.
У 1983-1994 роках працював старшим науковим співробітником в Центральному музеї прикордонних військ у Москві.

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапору, орденом Червоної Зірки, медалями, Герой Радянського Союзу.

Численні подвиги Микити Карацюпи описані в книгах письменника Євгена Рябчикова "Микита Карацупа та його собака Індус", "Слідопит" і "Засада на Чорній тропі".

Помер Микита Федорович Карацюпа 18 листопада 1994 року на 85-му році життя у Москві. Похований на Троєкуровському цвинтарі Москви.

У 1995 році ім'я М.Ф. Карацюпи присвоєне заставі "Полтавка" Гродековского прикордонного загону Тихоокеанського ПО.


Пам'ятний знак в рідному селі Олексіївка
23 травня 2009 року на честь сторіччя з дня народження М.Ф. Карацюпи в с. Олексіївка Куйбишевського району Запорізької області встановлено пам'ятний знак.

 

 

 

 

 

 

 

 

Відділ загальної інформації

* Фактично усі російськомовні джерела подають русифіковану версію прізвища Микити Федоровича. Згідно даних «Метрической книги актов гражданського состояния (о рождении) за 1909 год» Покровської церкви села Олексіївка справжнє прізвище Микити Федоровича – Карацюпа.

Ці ж дані зустрічаємо в статті відомого запорізького письменника і мандрівника Володимира Супруненка «Український схід, або «Хай живе вільна Україна від Бреста й до Сахаліну»:

«У Прикордонному (що розташований за кілька кілометрів від китайського кордону) свого часу служив найзнаменитіший радянський прикордонник Микита Карацупа. Місцевий поет Іван Лапшун упевнений, що українською правильно не Карацупа, а Карацюпа. Він так його й іменує у своїх краєзнавчих нарисах».

На відміну від «офіційних джерел» радянської доби, ті ж самі дані метричної книги вказують на те, що Микита Федорович Карацюпа народився не у 1910, а у 1909 році. Взагалі, працюючи над біографічними даними легендарного українця Микити Карацюпи ми зустрілися з масою неточностей та розбіжностей в джерелах. Від дати народження до часу та місця поховання. Наприклад ресурс «Українці в світі, http://www.ukrainians-world.org.ua, містить наступні дані:  «Карацюпа Микита Федорович - п. 18. XI.1994, Москва; похований там само, могила на Кунцевському цвинтарі».

** Всіх своїх собак М.Ф. Карацюпа традиційно називав Індус. Однак в багатьох джерелах радянської доби зустрічається кличка Інгус. Така метаморфоза пояснюється намаганнями радянського агітпропу уникнути можливих ускладнень між «дружєствєннимі народамі» СРСР та Індії.

***До середини 20-х років минулого сторіччя територія сучасного куйбишевського району входила до складу Катеринославської губернії, політичним, промисловим, фінансовим, науковим та культурним центром якої було місто Катеринослав (з 1926 року – Дніпропетровськ). У зв'язку з низкою територіально-адміністративних реформ, проведених радянською владою, селище Олексіївка увійшло до складу Куйбишевського району Запорізької області.

 

Джерела:

  1. Граница рождает героев. Москва, 1978
  2. Энциклопедия пограничных войск. События и люди [Текст] : сб. док., очерков и ст. по истории и современности погранич. службы : [в 9 т.]. - К. : Альфа Реклама, [2011] .
  3. http://www.zp-pravda.info: «Селянський син Микита Карацупа».
  4. http://www.shukach.com/ru/node/11494
  5. http://www.pogranec.ru/showthread.php?t=148
  6. Фото з архіву родини М.Ф. Карацюпи.

 

Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.