Документально відомі їхні походи з 1673 р. В цьому році І.Сірко брав приступом Білгород та Хаджибей. В 1769 p., під проводом С. Галицького вони розгромили поселення татар та турок навкруги фортеці Єні-Дунья, яка височіла на березі Хаджибейської затоки, захопили більш 20 тисяч коней, одну тисячу рогатої худоби, 4 тисячі овець та 180 верблюдів, частину з них у вигляді подарунків відправили уряду Росії. В 1770 р. запорожці відбили у турків 5000 волохів, 222 розкольника, 24 єврея, 153 цигана. У наступному 1771 р. Петро Калнишевський тричі водив козаків до Хаджибея та під Очаків: 24 червня, 15 вересня та 9 жовтня. Загін налічував до 6000 козаків та 12 гармат. В 1774 році Хаджибей та його фортецю Єні-Дунью знову оточили російські війська у складі яких були козаки. Хаджибей було взято. Завдяки Кучук- Кайнаржийській угоді Хаджибей з фортецею відійшли до Туреччини. Після підписання  угоди Запорожці нікому вже не були потрібні.

3-5 червня 1775 року Катерина II руками своїх фаворитів остаточно знищила Запорозьку Січ. Рівновага сил на кордонах Російської імперії у Причорномор’ї змінилась не на її користь. Поселені на теренах Січі - представники народів-колонізаторів України не вміли та й не хотіли боротися з набігами орд.

Ті запорожці, які не повірили посулам Російських військ під керівництвом Текелі та самі пішли з Запоріжжя, осіли на землях під рукою Турецького султана на берегах рр.Дністра і Дунаю. Вони заснувавши велику кількість хуторів, поселень та зимівників на території нинішньої Одещини та Придністров’я: Усатово, Слободзєя, Нерубайське, Чубаївка, Крива Балка Голопузівка... (більше 40 населенних пунктів).

Османська Порта не була так безжальна - козаки отримали право на поселення на турецьких теренах. Козаки оселилися навкруги Хаджибею. Вони поповнили українське населення його передмість.

Залишки козаків, які залишилися під владою Російської імперії були невеликі, стримувати тиск з боку Кримських татар, не могли. В 1788 році Катерина II, за порадою Потьомкіна  зформувала козацьке об'єднання „Вірних козаків", які оселилися на турецьких і татарських землях і тому вважалися „не вірними". Отаманом «вірних» був призначений С. Білий, суддею та керівником козацької флотилії - А. Головатий, а командуючим кінноти - Харко Чепіга.

1 липня 1783 році Потьомкін зібрав козаків під російські прапори та обіцяв козакам відновлення Січі в Причорноморських степах, якщо вони допоможуть відбити у турок Хаджибей, Очаків та Ізмаїл.

12 вересня 1788 року  козаки 6-ма полками, з 6-ма легкими гарматами (по дорозі до них приєдналися лише 2 батальйони російської армії. Більшість росіян не прийшла до встановленої дати - 14 вересня, бо був дощ і Гудович загальмував рух армії) з боку Довгої Могили (Жевахова гора) прийшли до Хаджибею. Після вдалого штурму Хаджибею козаки, крім того, до жовтня 1788 року оволоділи Акерманом.

28-30 серпня 1790 року між Хаджибеем і островом Тендра флот турків зазнав поразки від ескадри Ушакова.   На своїх чайках козаки здобули Сулимське гирло, міста - Тульчу, Ісакчі... За Бухарестською угодою 1791 року Хаджибей (як і усе узбережжя Чорного моря між Бугом та Дністром) перейшов під владу Росії.

19 квітня 1790 року Г.О Потьомкін отримав ордер на розташування Чорноморського козацького війська у „Очаківському степу та на Тамані"   (у порядку сплати боргів Катерина подарувала козакам чуже - Північний Кавказ по р. Кубань. Спинами козаків заслонила кордон та стравила два народи)... " войска верных Козаков Черноморских кошевому Атаману Господину Бригадиру и кавалеру 3. Чепеге войсковым старшинам и всему обществу на Кинбурнской стороне земли не принадлежащие помещикам,... Присовокупляются к тому же округ Яникольский с отаманом, на котором отданые мне места с Рыбными ловлями самыми изобильными, любя войско навсегда оному дарю для обозрения тамошних земель и вод ..." Очаківський степ козакам не дістався.

«Высочайшая грамота, жалованная Чорноморському Казачьему Войску 30 июня 1792 г.» Катерини II «всемилостивейшее пожаловали оному у вечное владение состоящей в области Таврической остров Фанагорию, со всей землей, лежащей на правой стороне р. Кубани,...» та далі наказує віце- адміралу Мордвинову терміново передислокувати козаків „до Таману" , у т.ч.,на суднах їх же флотиліі… …В загальній кількості переселено було до 25 тисяч, як сімейних, так і безсімейних чорноморських козаків…

…Деяка частина козаків не забажала чужої землі на Кубані - вони лишилися на Дунаї, в Хаджибеї, в Аджидері, в Акермані. Кількість їх нам не відома, але лише в Хаджибеї на 1795 р. (за переписом) їх було більше півтори тисячі крім 4 тисяч перших її поселенців. Вони реконструювали порт та місто. Про їхню долю та участь у розбудові міста добре написано у книзі І. В. Сапожникова та Г.В. Сапожникової «Запорожские и Черноморские козаки в Хаджибее и Одессе» (Частина IV) та інших працях.