Юрій ЩЕРБАК,
Надзвичайний і Повноважний Посол України

Уроки «кельтського тигра»

на головну

Відгадайте загадку: яку країну вразив Голодомор, спричинений колоніальною політикою імперської метрополії? В якій країні національно-визвольну боротьбу вело озброєне підпілля, а прибічники «братської дружби» з імперією виступали під гаслами сепаратизму, відділення окремих регіонів від власної Вітчизни? Яку країну завойовники зверхньо називали «окраїною»? Що це за країна, в якій частина національно-патріотичних сил підтримувала нацистську Німеччину, пов’язуючи з нею надії на визволення від імперських пут, а інша частина суспільства стояла на боці тих, хто боровся проти гітлеризму? Де спостерігався процес масової еміграції, викликаної злиднями і втратою надій на майбутнє? В якій країні під тиском імперії занепадала національна мова, а двомовність лише посилила цей процес до загрозливої межі? Де люди співають тужливих пісень навіть під час радісних свят? Думаєте, це — Україна? Помиляєтесь. Це — Ірландія.

Дублін — старовинна столиця Ірландії, якій не потрібна мішура показного багатства. У країні справжніх цінностей середня тривалість життя ірландців становить 80 років для жінок і 75 для чоловіків (відповідні показники в Україні — 75 і 64 роки)

ЧОМУ ІРЛАНДІЯ?

Працюючи над книгою про глобалізацію, я зіткнувся з ірландським феноменом: ще п'ятнадцять років тому Ірландію вважали економічною невдахою, ледве чи не країною «третього світу». І раптом — з середини 1990-их — стрімкий злет, що вивів Ірландію в лідери Європейського Союзу за економічним розвитком, примушуючи світ дивуватися успіхам цієї колишньої британської провінції.

Неодноразово літаки, в яких я летів до Америки, коротко зупинялися в аеропорту Шеннон для дозаправки. Я вдивлявся у вічнозелені, покроплені атлантичною мжичкою сумирні ірландські поля, розкреслені чагарниками, наче чорними фломастерами. Але що може розповісти про країну стандартний міжнародний аеропорт? Нарешті трапилась нагода побувати всередині: на запрошення неурядової організації, яка надає допомогу постраждалим від Чорнобильської катастрофи районам, я відвідав Ірландію, її головні міста Дублін і Корк, побував у парламенті, познайомився з багатьма представниками громадянського суспільства, а головне — набагато глибше вчитався в історію цієї країни і в сучасні економічні показники розвитку, які неспростовно свідчать про дивовижний стрибок Ірландії у глобалізоване майбутнє.

ГОЛОДОМОР

У 1845—1849 роках небачений голодомор уразив Ірландію. Грибкова хвороба картоплі, завезена зі Сполучених Штатів до південної Англії, а звідти — на ірландський острів, знищила врожай цього основного продукту харчування населення. Британський прем'єр-міністр Роберт Піл, незважаючи на благання місцевої влади, відмовився зменшити експорт зерна з Ірландії, і уряд у Лондоні й надалі майже нічого не робив для полегшення становища мільйонів голодуючих, переважно селян. 1847 рік увійшов до історії як «чорний», найстрашніший рік Голодомору. Локальні повстання суворо придушувалися англійськими (фактично окупаційними) військами.

Пізніше, у 1860 році ірландський націоналіст Джон Мітчелл у книзі «Останнє упокорення Ірландії» писав, що Голод був убивством у величезних масштабах і що британський уряд використав природну катастрофу, щоб звільнитись від неспокійного населення. «Півтора мільйони чоловіків, жінок та дітей, — писав він, — були свідомо і тихо вбиті англійським урядом».

На відміну від українського Голодомору, ірландський не приховувався від британської й світової громадськості: голодуючим надавалася як приватна (збиралися кошти серед ірландської діаспори в Америці), так і, почасти, державна допомога — шляхом відкриття так званих «супових кухонь», в яких харчувалися три мільйони злидарів. Ці кухні нерідко використовувалися як знаряддя національно-релігійного тиску: у деяких з них допомога надавалася лише тим, хто відмовлявся від ірландського католицизму й приставав до англійських протестантів.

Голодомор викликав потужний сплеск антианглійських настроїв, сліди яких можна знайти і в сучасній Ірландії. Проте, коли в другій половині ХХ століття деякі публіцисти спробували звинуватити Британію у геноциді супроти ірландського народу, колишня імперія майстерно захистила себе щитом із наукових книжок, автори яких стверджували, що хоча й були серйозні помилки в діях уряду в Лондоні, проте не було наміру винищити непокірливий ірландський народ (майже ті ж самі жалюгідні виправдання щодо Голодомору 1932— 1933 рр. чуємо сьогодні від російських пропагандистів і українських комуністів, хоча насправді у політиці геноциду звинувачують не сучасну Росію, а більшовицький режим). Виходячи з цього, навряд чи Великобританія колись підтримає резолюцію ООН щодо геноциду супроти України.

Через Голодомор щорічно помирало 40—60 тис. мешканців, різко погіршилася ситуація з ірландською мовою: якщо в 1845 р. приблизно 3 млн. людей розмовляли ірландською, то вже в 1851р. кількість ірландськомовного населення скоротилася на один мільйон! Зате зросла кількість носіїв англійської мови, яких присилала метрополія з метою зміцнення своїх позицій на острові.

Голодомор спричинив масову еміграцію з Ірландії: у період з 1850 по 1914 рр. з країни виїхало близько чотирьох мільйонів ірландців, з них три мільйони емігрували до Сполучених Штатів. Із понад 100 тис. людей, що вирушили в мандрівку до Канади навесні 1847 р., приблизно 20% загинули в дорозі.

Таким чином, невелика країна за короткий проміжок часу втратила до 40% населення. Про масштаби демографічної катастрофи свідчить такий факт: якщо в 1840 р. населення Ірландії становило 8 млн. чоловік, то в 1960 р. чисельність громадян республіки становила 2,8 млн. Зате ірландська діаспора в світі зросла до 60 млн. осіб, із яких половина мешкає в США.

І ще про Голодомор: із одинадцяти меморіалів, присвячених цій трагедії, три розміщені в Ірландії, шість — у Сполучених Штатах, по одному — у Канаді та Австралії. І жодного — у Британії.

РОЗЛУЧЕННЯ ПО-ІРЛАНДСЬКИ

Історія Ірландії (так само, як й історія України, Польщі, Фінляндії, Грузії, Словаччини та інших країн) вчить, як нелегко здобувається незалежність країнами, що вийшли зі складу великих імперій, як непросто долається імперська великодержавна інерція метрополій.

Національне відродження Ірландії, що почалося наприкінці ХIХ ст., крім деанглізації й відновлення національної мови і звичаїв, згодом призвело до підготовки збройного повстання. Паралельно посилювався підтримуваний Лондоном рух «уніоністів» — тих, хто був відданий ідеям єдності Ірландії зі «старшим братом» — Британією. Особливо сильними були «уніоністи» в Ольстері — у таких індустріалізованих містах північного «ірландського Донбасу», як Белфаст і Лондондеррі.

Початок Першої світової війни викликав нові надії: групи озброєних ірландських патріотів вступили в переговори з німецьким командуванням щодо закупівлі озброєння для організації антибританського повстання (згадаймо аналогічні спроби українців і поляків під час Першої світової війни використати підтримку Австро-Угорщини та Німеччини в боротьбі проти російського панування).

24 квітня 1916 року розпочалося збройне повстання проти Британії. Англійці утопили в крові цю погано підготовлену спробу домогтися незалежності Ірландії. Британський військовий суд у Дубліні у травні 1918 року засудив до страти 15 повстанців — тих, хто підписав Прокламацію про незалежність.

Але на цьому боротьба не припинилася: Ірландська республіканська армія (ІРА) розпочала партизанську війну проти британського уряду (1919— 1921 рр.). Під тиском ІРА, під акомпанемент пострілів і вибухів прем'єр-міністр Великої Британії Ллойд Джордж почав переговори, і 6 грудня 1921 р. сторони підписали англо-ірландську угоду: було проголошено Ірландську Вільну Державу, від якої й до сьогодні відділено Північну Ірландію як окрему політичну одиницю у складі Сполученого Королівства.

Доля незалежної Ірландії склалася більш щасливо, ніж Української Народної Республіки: англійські імперіалісти виявилися більш чесними партнерами, ніж московські більшовики, і не порушували взятих на себе зобов'язань поважати волю ірландського народу, хоч як їм кортіло знищити «сепаратистів». На окремому острові виникли дві держави, які все далі й далі відходили одна від одної у своєму політичному й економічному розвитку. Таким чином, список поділених націй ХХ століття починався не з Кореї, В'єтнаму чи Німеччини, а з Ірландії та України.

Ірландська Вільна Держава пережила громадянську війну, як це нерідко трапляється на зламах історії, під час революцій і нестабільності. Колишні бійці за незалежність розійшлися у поглядах на англо-ірландську угоду 1921 року: радикальна частина не погодилася з відокремленням Північної Ірландії, і це коштувало молодій державі великих жертв.

Ірландія в 1930—40-их роках поступово відвойовувала справжню незалежність від колишньої метрополії. З 1932 по 1948 роки посаду прем'єр-міністра Ірландії обіймав видатний ірландський лідер Де Валера — ветеран боротьби з Британією, колишній політв'язень. Саме при ньому було значно послаблено зв'язки з британською монархією і взято курс на нейтралітет Ірландії. Велася справжня торгівельна війна, під час якої Лондон запровадив надто високі мита на ірландські м'ясні та молочні вироби, а Де Валера запровадив обмежувальні митні тарифи на британське вугілля (енергоносії!) та товари важкої промисловості. Постраждали від цієї війни обидві сторони.

Ірландія встановила контроль над морськими портами, що мало велике значення під час Другої світової війни. Прийнявши в 1937 р. Конституцію, парламентарії змінили назву Ірландської Вільної Держави на Ейре (Ірландія) і проголосили ірландську мову офіційною мовою країни. Щоправда, англійській було надано статус «другої офіційної», що на практиці призвело до поступової загибелі мови ірландської.

Батьки незалежної Ірландії намагалися побудувати замкнену автаркічну національну державу, духовною основою якої мала стати католицька церква, що запровадила заборону розлучень і протизаплідних засобів та регулювання споживання алкоголю. Практично було встановлено сувору цензуру на твори літератури й кіномистецтва з погляду пуританської релігійної моралі. Великого значення держава надавала підтримці ірландської мови, традицій, музики, вивченню вітчизняної історії, наголос в якій робився на боротьбі ірландського народу проти британських загарбників.

На жаль, усі спроби відновлення ірландської мови не дали бажаного результату. Газета «Айріш Таймз» 2002 року з гіркотою писала: «Абсолютним звинуваченням на адресу ірландського уряду є той факт, що при створенні Ірландської держави нараховувалося 250 тис. осіб, які вільно володіли ірландською мовою, у той час як тепер (при чисельності населення 4 млн. громадян) ця кількість коливається між 20 і 30 тис. осіб». Незважаючи на зусилля уряду щодо обов'язкового вивчення ірландської мови в школах, видання журналів і книжок, транслювання ірландських телевізійних програм, відновлення ірландських назв населених пунктів, вулиць та установ, дублювання державних документів та інші заходи, рівень вільного володіння ірландською мовою зараз коливається у окремих графствах від 1% до 8%. Менше 3% школярів вважають ірландську мову улюбленим предметом, посилаючись на те, що вона «мертва», а її синтаксис, структура речень і словниковий запас абсолютно відрізняються від мови англійської, світової. Утрата ірландської мови через одне-два покоління стане культурною трагедією Європи монументального масштабу. Ситуація з ірландською мовою є грізною пересторогою для українців, хоча статус української мови в Україні незрівнянно вищий за кельтську і є предметом заздрості багатьох ірландців, треба пам'ятати, що конституційне визнання офіційної двомовності стане невблаганним кроком до знищення української мови, вигнання її на периферію державно-політичного життя країни.

Але повернімося до історії. Друга світова війна поглибила розрив між Ірландією та Британією. Ірландія не дозволила союзникам (Великій Британії та США) використовувати свої морські порти для підготовки до відкриття Другого фронту. Де Валера протестував навіть проти використання союзниками портів у Північній Ірландії, яка, як частина Великої Британії, брала участь у війні. У Дубліні працювало німецьке посольство, яке на початку травня 1945 року відвідав прем'єр-міністр Де Валера, щоб офіційно висловити співчуття з приводу смерті Гітлера(!). Коли в середині травня 1945 року Вінстон Черчілль жорстко розкритикував уряд Ірландії за нейтралітет, Де Валера відповів йому, що Ірландія витримувала тиранію (британську) упродовж сотень років у той час, коли Британія була сам- на-сам з Німеччиною лише два роки — поки Сполучені Штати не вступили у війну, — отож Черчіллю годилося б спробувати здобути симпатію з боку ірландців, а не ігнорувати права інших націй.

Врешті-решт, у 1949 році Ірландія офіційно, через 27 років після здобуття незалежності, перестала бути британським домініоном і остаточно порвала з імперським минулим: цей акт можна порівняти з майбутнім виходом України зі складу СНД. Будемо сподіватися, що це станеться раніше 2018 року.

ВІД ІЗОЛЯЦІЇ ДО ВІДКРИТОСТІ

Серйозним кроком до нинішнього процвітання відсталої аграрної клерикальної країни («задвірків Європи», як погордливо назвали її колишні господарі) стало приєднання Ірландії до Європейського Економічного Співтовариства у 1973 р., включення до зони вільної торгівлі з Британією та зняття торговельних бар'єрів у торгівлі з Європою. Другим рішучим кроком до модернізації була реформа освіти, яка, завдяки безпрецедентним фінансовим вливанням (понад 13% державних видатків) стала загальнодоступною і безкоштовною.

Починаючи з 1960-х років було покінчено з економічною ізоляцією Ірландії (так званою політикою «самодостатності»), знято заборону на іноземну власність у промисловості та ліквідовано монополію держави у виробництві електроенергії, кораблебудуванні, банковій і страховій сферах.

Важливу роль відіграло створене Агентство промислового розвитку, яке сприяло іноземним інвестиціям, субсидіям для багатьох фірм, підготовці кваліфікованих кадрів і видачі грантів на проведення досліджень і розробок. У 1970— 1980 рр. стабільно зростав ВВП — на 4,7% щорічно.

Уряд Ірландії, керований поміркованими лібералами, відкинув так званий «національний», а по суті автаркічний шлях розвитку і запровадив ряд рішучих заходів, що призвели до якісного стрибка в 1990— 2000-их роках:

— ірландська торговельна політика перейшла на принципи вільної торгівлі та монетарної інтеграції, що привело до безпрецедентної відкритості економіки — на противагу економіці Британії та Канади. Результат: експортні надходження становлять 91% ВВП, що в грошовому еквіваленті дорівнює 47 млрд. євро на рік, перевищуючи показники українського експорту в півтора разу;

— покінчивши з протекціоністською промисловою політикою і запровадивши дуже ліберальний режим щодо прямих зарубіжних інвестицій, Ірландія, яка займала у 1989 р. за економічним розвитком 19-те місце серед країн ОЕСР, в 1999 р. опинилася на першому місці з кумулятивним індексом зростання за десять років 83% (відповідний індекс Південної Кореї — 64, Норвегії — 31, США — 22, Великої Британії — 17, Фінляндії — 13, Канади — 12).

Починаючи з кінця 1990-их років, ірландський уряд запровадив уніфікований податок для корпорацій у розмірі 12,5%, а податок з особистих доходів був знижений з 40% до 20%. Це призвело до зростання на 30% реальних доходів працівників: на душу населення припадає 34 тис. доларів валового внутрішнього продукту, що є одним з найвищих показників в Європі (в Україні — понад шість тисяч доларів за індексом купівельної спроможності).

Особливу роль у модернізації Ірландії відіграла освітня політика, спрямована на формування висококваліфікованих молодих кадрів у найбільш перспективних високотехнологічних сферах. Система освіти була переорієнтована на створення мережі регіональних технічних коледжів для підготовки спеціалістів з електроінженерії та інформаційних технологій. Внаслідок такої політики за рівнем науково-технічної освіченості у віковій групі 25—34 роки Ірландія вийшла на перше місце серед 25 найбільш розвинених країн світу.

Результат цих системних, стратегічно осмислених заходів: реальний ВВП Ірландії зростав у 1994—2000 роках щорічно на 9% — до 10,2% в 2000 р.; приріст ВВП на 20% перевищував середній ВВП у Європейському Союзі. Показник безробіття впав з 39,5% у 1980-тих рр. до 4,2 у 2002 р. Вперше за багато років масової еміграції з Ірландії цей процес зупинився, і почалася зворотна міграція робочої сили до Ірландії. За останні роки до Ірландії на заробітки приїхало до 150 тисяч поляків і 50 тисяч литовців.

У 1998—2000 рр. спостерігалось різке зростання іноземних інвестицій — щороку до 13 млрд. доларів США (порівняймо з 1,5 млрд. доларів до української економіки).

Основною продукцією на експорт є наукоємні вироби комп'ютерної, електронної промисловості (40% експорту), а також хімічної та фармакологічної промисловості (15% експорту). Ірландія виробляє 25% всіх європейських комп'ютерів (!). На цьому тлі незайве згадати, що частка високих технологій в експорті Україні становить 5%.

СВІТЛО Й ТІНІ ІРЛАНДСЬКОГО ДИВА

Той, хто начувся про економічно-соціальне диво Ірландії, відчуває змішані почуття при зустрічі з країною: утихомирено сільські пейзажі з неодмінними вівцями на зелених полях та старовинними замками на видноколі; провінційний Дублін з чотириповерховими будинками початку минулого століття (тут збереглись майже всі маршрути героїв геніального «Улісса» Джеймса Джойса); вузькі шосе без розв'язок, електрички, що нагадують польські часів «Солідарності»; лише де-не-де — ощадливі модерні вкраплення споруд зі скла і металу. У порівнянні з цією консервативною, наче застиглою на дагеротипі картиною Київ з його новобагацьким розгулом найдорожчих автомобілів, крикливими рекламами казино та претензійністю новобудов виглядає як Вавилон Східної Європи.

Винятково позитивну роль у відродженні Ірландії зіграв ряд унікальних обставин, серед яких — острівний характер і невелика кількість населення країни, поширеність англійської мови, яка є ключем у спілкуванні зі світом, і пов'язаність із потужною діаспорою в США, міцна трудова і сімейна мораль, доброчесність, законослухняність і патріотизм, притаманні більшості громадян, їхній високий інтелектуально-освітній рівень. Успіху Ірландії великою мірою сприяла стабільна політична система парламентської республіки, в якій партії вміють створювати коаліції та йти на компроміси задля блага народу, а не в ім'я власних дрібних бізнес-інтересів.

Партії відповідально ставляться до участі в коаліції, своєчасно інформуючи виборців про «шлюбні плани». Незважаючи на те, що наступні вибори в Ірландії мають відбутися у 2007 р., вже зараз йдуть пошуки майбутніх коаліційних конфігурацій. Так, опозиційна партія Фіне Гейл заздалегідь оголосила про наміри формувати коаліцію з Лейбористською партією: за опитуваннями, цей союз сьогодні підтримують 62 % громадян країни. Порівняйте це з поведінкою провідних українських партій, які приховують свої плани від народу, якому служать.

Ірландія — дивовижна країна, в якій всі (підкреслюю — всі) політики, включно з прем'єр-міністром, регулярно у відведений час зустрічаються зі своїми виборцями в славнозвісних ірландських пабах (тобто пивних), де за кухлем «Гіннесса» обговорюють як державні справи, так і проблеми, що хвилюють окремо взятих громадян.

Ірландія вміло використала членство в ЄС, інтегрувавшись в європейську економічну систему і отримавши значні субсидії з Брюсселя. Особливо позитивним фактором стала співпраця з Великою Британією в рамках ЄС: тут немає місця для «старшобратських» відносин чи великодержавного диктату. Обидві частини колишньої імперії стали вільними, незалежними і рівними членами Євросоюзу — і припинилися тертя між ними. Чи не правда, як просто?

Чи все так ідеально в країні кельтів? Ні. Після великого інформаційно-електронного буму 1990-их років, в 2001—2003 рр. з'явилися перші ознаки стагнації, втрати конкурентоспроможності; різке зростання заробітної платні призвело до значного підвищення цін на продукти харчування і промислові товари, зросла інфляція; парадоксом є наявність значної кількості бідних людей (до 21% в 2003 р.) у процвітаючій країні і стрімке збільшення різниці між доходами багатих і бідних громадян. Ціни на ринку нерухомості зросли за 10 років на 130%, що є найвищим показником в Європі (якщо не брати до уваги цін на житло в Києві).

Все це призвело до того, що почався відплив капіталів до Східної Європи — Польщі, Словаччини, де все — товари, ресурси і робоча сила — дешевше.

Успіхи Ірландії зазвичай пов'язують з діяльністю найбільшої парламентської партії Фіана Фойл (Fianna Fail), що в перекладі означає «Солдати Долі». Чи знайдуться українські «Солдати Долі», які змінять нашу долю і виведуть Україну з болота провінційного самоїдства на шлях справжнього демократичного оновлення?

Автор висловлює глибоку подяку Надзвичайному і Повноважному Послу України в Ірландії Є.Ю. Перелигіну та всім співробітникам посольства за надану допомогу.

"День" №12, вівторок, 31 січня 2006


Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.