РОМАН КОВАЛЬ

на головну

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 року в м. Горлівка Донецької області в родині вчителів – Надії Василівни Курило та Миколи Федотовича Коваля. Освіта вища медична (Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982 р.). Працював лікарем-інтерном 7-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом 10-ї клінічної лікарні міста Києва, терапевтом, старшим терапевтом та завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні м. Києва.
Від 1989 р. – член Української гельсінської спілки, редактор газети «Прапор антикомунізму», член редколегії газети «Вільне слово», у 1990 р. – редактор газети «Визволення», в 1991 – 1993 рр. редактор газети «Нескорена нація», від грудня 1993 р. – редактор газети «Незборима нація».
У 1990-1991 рр. – член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 р. – заступник голови Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України», а з 1993 р. – незмінний голова об’єднання. Член Національної спілки журналістів України з 1995 р. Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від січня 1997 р.). З 1998 р. – член Національної спілки письменників України.

Автор книг:

«Гасла і дійсність» (1990)
«Чи можливе українсько-російське змирення?» (1991)
«З ким і проти кого» (1993)
«Про ворогів, союзників і попутників» (1993)
«Підстави націократії» (1994)
«Філософія українства» (1995)
«Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» (1998)
«Отаман святих і страшних» (2000)
«Повернення отаманів Гайдамацького краю» (2001)
«Трагедія отамана Волинця» (2002, у співпраці з Костянтином Завальнюком)
«Ренесанс напередодні трагедії» (2003)
«Нариси з історії Кубані» (2004)
«І нарекли його отаманом Орлом» (2005)
«Багряні жнива Української революції» (2005 - 2006)
«За волю і честь» (2005)
«Коли кулі співали». Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу» (2006)
«Тернистий шлях кубанця Проходи» (2007; два видання)
«Операція «Заповіт». Чекістська справа №206» (2007)

Упорядник, редактор та автор передмов (післямов) книг: «Невольницькі плачі» Зеновія Краківського, «Українські герої» Анатолія Бедрія, «Героїзм і трагедія Холодного Яру», «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії», «Записки повстанця» Марка Шляхового, «Медвин в огні історії», «Українська афористика», «Рейд у вічність», «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, «Над блакитним Чорним морем» Леоніда Полтави, а також «Кубанська Україна», «Моя боротьба (спогади)» та «Кобзарі в моєму житті» Рената Польового, «Душею з вами» Лідії Чучупаки, «Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу» (спільно з Віктором Рогом), «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського (2006).
Автор понад 900 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори. Автор циклу радіопередач «Отамани Гайдамацького краю» (2000 – 2001). Автор сценарію документального фільму «Незгасимий огонь Холодного Яру». Автор циклів радіопередач «Кубанська Україна» (2002-2004), «Історія, яка не завершується» (2004-2005), «За Україну, за її волю» (2005).
Має сина Євгена (28.1.1981 р.н.) та дочку Олесю (10.7.1986 р.н.).

***

 

     «У свідомості сучасників вкоренилася думка про козаччину як про давно минулу сторінку української історії. Вона стала напівзабутим, напівстертим спогадом-примарою, який вже не збуджує українську кров, не кличе до боротьби за утвердження нашої нації. Козаччина для більшості, по суті, стала антикваріатом, який ми – свідомі своєї причетності до часів, коли наша козацька нація випромінювала потужну енергетику, - цінуємо, але лише як коштовний музейний експонат, придатний хіба для зберігання в архіві пам’яті.
     Донедавна і я ставився до козаччини як до явища, що вичерпалося, до традиції, що перервалась, та щаслива невипадковість – зустріч із документальним романом Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр» - спонукала мене зануритись у дослідження епохи Національної революції 1917 – 1920–х років, епохи, коли потужний вибух національних почуттів до того століттями приспаної «етнографічної маси» несподівано призвів до таїнства відродження українського народу і його передової, ударної сили – українського козацтва.
     Згадаймо, як оцінював український народ часів Національної революції Лейба Троцький, під керівництвом якого і здійснювалася інтервенція більшовицької Росії проти УНР:
«У ньому (українському народі. – Ред..) прокинувся вільний дух запорозького козацтва і гайдамаків, який спав сотні років. Це страшний дух, що кипить, вирує, як сам грізний Дніпро на своїх порогах, і змушує українців творити дива хоробрості. Це той дух вольності, що давав українцям нелюдську силу впродовж сотен років воювати проти своїх гнобителів: поляків, росіян, татар і турків – та здобувати над ними блискучі перемоги»
     Відродження козацтва 1917 року відбулося на найдзвінкішій ноті – бо за свою любов до Шевченкової України мільйони людей були готові проливати кров – і свою, і чужу. Якщо козачина минулих століть, як правило, обмежувалася мріями про «права і вольності» (тобто автономію в межах тієї чи іншої держави), збільшення козацького реєстру і зарплатні, то Вільне козацтво чи не з початку виступало за Українську державу і порядок у ній, забезпечений не проханнями чи благаннями, а силою української зброї…»

(Р. Коваль, «Коли кулі співали»)  

 


Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.