ББК 84(4Укр)


Дорогі і шановні читачі! Ось і третя казочка для Вас, щоб збудити у Ваших серденьках любов до рідної української мови, вивчати її і щоденно плекати як ту прекрасну квітку у Вашому городчику. Читайте українською мовою багато-багато, аж доки вона стане Вашою улюбленицею. Ви самі побачите, яка чудова наша українська мова. Щасти Вам Боже!

Зиновій Квіт

 


Ужгород – Філадельфія

Видавництво «Мистецька лінія»

2001

 

 


 

ББК 84(4Укр)

К 32 УДК 883.3

 

ISBN 966-7511-36-7

 

 

 

 

 

 

Багато тисяч літ тому жила в Україні прекрасна дівчина. Була юна добра, ласкава, щира і при­вітна, готова всім допомогти. А коли глянула на кого своїми чарівними очима, то відразу відчували до неї прихильність та любов. Співала вона так гарно, що здавалось — неначе то соловейко співає. Маленькі діти і молодь прагнули бути з нею разом. А вона розказувала діточкам про чудові речі, співала їм українські пісні і тим вливала любов до України й ук­раїнського народу в їхні юні душі. Всім, хто був з нею разом, було дуже приємно, привітно і радісно. Всі чулися незвичай­но щасливими. А називалася ця красуня УКРАЇНСЬКА МОВА. Жила вона в народі нашому і з народом нашим — ніколи з ним не розлучалась. Бог наділив її не тільки красою, але й розумом. Що скаже і як ска­же кому, то все те таке приємне і розумне, немовби розкидає поміж людей прекрасні перли. Любила вишивати та й вбиратись у вишиванку.

Дівчина любила писати писанки і роз­давати їх всім-всім, щоб поширювати цю красу і робити людей щасливими. З укра­їнською мовою наш нарід ріс, розвивався і творив чудову культуру, яку передавали з покоління в покоління аж донині.

Все було гарно, приємно і радісно. Хо­тілось жити  життям  вільним — по-Божому.

Та знали люди, що є багато зла на світі, яке змагає, щоб робити людям кривду.

Україна мала багато сусідів. Вони при­глядалися щасливому життю українського народу і стали заздрісними, що у них не так, як у нього. Деякі почали зазіхати на нашу землю, щоб собі її підкорити і па­нувати над нашим народом. Почались вій­ни, і вороги мали багато успіхів та поне­волювали наш нарід. Вони забороняли українську мову, а накидали свою — чужу. Український нарід розбігався по ши­рокому світі, щоб рятувати себе і свою рідну мову. Та чужина руйнувала їх ще більше, і наш нарід ставав погноєм для чу­жих народів. Свої діти відрікались від рід­ного слова і ставали чужинцями для свого народу.

З частиною українського народу поман­друвала й Українська Мова, шукаючи до­брої долі на чужині. Мандрує Українська Мова по світі, де зустрічає своїх земляків, яких не раз і не впізнає: чи це свої люди?

Одного разу потрапила в Америку та й побачила золоті бані церкви. Аж серце врадувалось! Добилась до церкви і поба­чила вмуровану кам'яну плиту з написом рідною мовою, коли цю церкву наші добрі люди побудували. "Ось тут, — подумала, — відпочину у своїх рідних". Стукає до дверей. Великі двері відчиняються і ви­ходить священик. Української Мови він не прийняв, бо тут, каже, вже господарить англійська мова і тебе, Українська Мово, тут не потрібно. І великі тяжкі двері з гур­котом зачинились! Ще відвідала деякі хати, але й там через англійську мову її не прийняли. Те ж саме і в Канаді. В Арґентині в українській хаті панує еспанська, в Бразилії — португальська, а в Москві в українській хаті панує московська мова. Та найгірше, що вже і в рідній Україні викидають з хат українську мову, а дають першенство московській.

Іде, іде Українська Мова доріжкою і вже знеможена. Хотілось би відпочи­ти. Ось і бачить хатину під стріхою, стіни біленькі, а перед нею ростуть барвисті, пишні квіти. А збоку — садок вишневий. На верху хати гордо стоїть лелека. Як узрів лелека Українську Мову, то радісно заклекотав — наче її привітав. Подумала та, що це, напевно, українська хата, бо лелек на Московщині нема — вони люб­лять Україну. Застукала до дверей. Двері відчинилися. Проситься Українська Мова до хати на відпочинок по довгій дорозі. Аж тут чує голос з хати: що й тут говорять по-московськи. Ти, Українська Мово, нам і тут не потрібна! І двері гучно зачини­лись! З жалю мало не трісло серце Укра­їнської Мови. Все кругом українське, а в хату вже чужі люди не впускають. Думає Українська Мова: невже ж доведеться мені десь на світових роздоріжжях загинути? Де ж мені, бідній, подітись?

Іде, іде полями, лісами, тернистими дорогами, аж тут натрапила на крислату липу. Подумала: під липою в холодочку відпочину. А як приємно було там! Пахло духмяним медом. Чулось радісне дзиж­чання працьовитих пчілок, що збирали нектар. Повівав легкий літній вітерець. Шуміло збіжжя на недалеких полях. Як тут гарно, привітно, легко на душі! Неначе на правдиво рідній землі. Ніхто тебе не кривдить, ніхто не насміхається. Всюди так свобідно! Всяка комашня виграє свої мелодії. Час від часу і пташинка зацвірінь­кає на липі. Тут, як у раю, — рідна країна, рідна земля. Положилась Українська Мова на зелену м'яку травичку і під липою за­снула, бо ж по такій непривітній подорожі було чого втомитись та й зажуритись. За­снула твердим сном!...

Аж ось їй сниться: над нею літають ангелики. Всі повбирані у вишиванки. А ко­жна вишивка — інша красуня. Ось вони всі взялись за ручки і літаючи співають: "Гей у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо". І тут вони стали рядочком перед спля­чою Українською Мовою і всі гуртом сказали: "Не журись, Українська Мово, ми тебе понесемо на наших крилах до всіх ук­раїнських дітей цілого світу, бо ми є їхніми ангеликами-хоронителями, і покажемо їм твою красу, яка прийшла до українського народу з далеких тисячоліть. Але сусіди-вороги стали заздрісними за твою красу і велич і намагались тебе знищити, а ук­раїнському народові нав'язали свою чу­жинську мову. Наших людей нищили і ви­возили з рідної землі на чужину на по­гибель. Але українські діточки мають добрі і щирі серденька і вони тебе, Україн­ська Мово, приймуть".

Тут Українська Мова пробудилась. Від­чула, що відпочила. Розплющила очі і не віриться їй у те, що побачила у сні:  перед нею стояв гурт гарних дітей, вбраних у ви­шиванки. Вона не знала, що й сказати, тільки дивилась і дивилась на тих чудових діточок і думала, що це знову якийсь сон.

В ту хвилину один з хлопчиків відваж­но запитав її: "А що ви тут робите на са­моті?". Українська Мова розповіла діточ­кам про своє горе і запитала, хто вони такі. Діти дружно відповіли: "Ми ГПУМ-ці — члени Гуртка Плекання Української Мови. Нас уже багато по широкому світі. Ми з'їжджаємось до столиці Києва на спільні зустрічі і прийшли до тебе, Українська Мово, щоб тобі допомогти і щоб ти зав­жди була з нами. А коли ми молились до наших ангеликів, то вони сказали нам, що блукаєш самітня по широкому світі. Вони післали нас до тебе, щоб тобі допомогти. Ось і ми, Українська Мово, з тобою і не дамо тобі загинути та ще й розбудимо любов до тебе у тих українських дітей, які від тебе відцурались".

З того часу Українська Мова вже не блу­кала сиріткою по широкому світі. Українські діти взяли її до свого товариства і присяг­нули ніколи і нікому не дати знущатись над нею. Між собою розмовляли   українською мовою і співали українськи х пісень. А коли глянули на ту прекрасну дівчину, що зветься

Українська Мова, то побачили, як вона зраділа і як краса її заясніла незрів­нянними кольорами, а з нею зрадів увесь український нарід, розки­нений   по   широкому   світі,   а особливо — славні ГПУМ-ці, які, взявшись за руки, вигук­нули:

"Слава і честь україн­ській мові на віки вічні і життя вічне!"

 

 


Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.