Олександр Черненко

РОЗРИТА МОГИЛА

на головну

Вже в добу язичеську на родичів або населення було покладено турботу про охорону місць упокоєння, котрі повинні були лишатися недоторканими, як місце перебування душ померлих. В силу цього люди повсюдну означали могилу так, що вона виокремлювалась від навколишньої поверхні. За звичай місце погребіння виокремлювалось могильним насипом, – «могила» (поруч із ст.-сл. gomila, болгар. могила, польск. mogila, україн. могила, могира, могуча (Міклошич виводить mogyla від корня mog [moga, mosti], із каміння або землі. (Любор Нідерле «Побут і культура давніх слов’ян»).

***

9 жовтня 1843 року Тарас Шевченко, перебуваючи із візитом у князя Рєпніна в Березані, відомого своїм змаганням з імперією за автономію України, написав «Розриту могилу», яка починається сумною констатацією:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

У Геродотовій «Історії», книзі IV «Мельпомена» про наших прадідів великих йдеться наступне: «… таку відповідь дав Ідантірс, цар скитів: « О Персе! Отакі в нас справи: я до цього часу нікого не лякався і не тікав ні від кого, ні в минулому, ні тепер від тебе. І те, що я тепер робив, не відрізняється від того, що я звичайно роблю в мирний час. А з якої причини я не вступаю в бій із тобою, і це я тобі поясню... якщо ви наполягаєте, щоб це сталося якнайшвидше, гаразд, тоді ось що: в нас є могили наших предків. Нумо знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди. Тоді побачите, чи будемо ми з вами воювати заради наших могил, чи ні ». Могили наших предків – ось те, що було найдорожчим, те за ради чого варто і треба було віддавати власне життя…

Тому і не дивна констатація, оскільки побачив в ті осінні дні Тарас Шевченко, що –

… Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

9 октября 1843,

Березань

А це вже сучасність, щоправда вчорашня. Кратер обабіч залізничної колії саме і був тією розритою могилою, яка знаходиться неподалік селища Хмелевик між Березанню та Яготином, про яку писав Тарас Шевченко і про це знають усі місцеві мешканці, які приходять до цього священного місця так само, як і за царя, як і за радянських часів. Близько двох століть «начетверо розкопана» заростає лісом. Дивно, але факт – ніхто з поціновувачів Тараса Шевченка до цього часу не задався питанням – а чи не варто Могилу відновити?

З такою ініціативою виступили козаки Скупи Козацьких Родів Дмитро Рябий та Василь Середенко. Громадська ініціатива Народна Шевченківська премія також закликала всіх українців виконати заповіт Тараса та відновити Козацьку Могилу.

На поклик відгукнулися представники Козацького Братства бойового Звичаю «Спас» (Ол. Бабич), Козацька Громада «Звичаєве Братство» (Мих. Година), Козацьке товариство «Козацька Вежа» (Ол. Гнибіда), Українського Звичаєвого козацтва (М. Ганич), ЗМА «Захистимо Хортицю!», Української громади Києва та інших організацій. Навіть з відомої світові своїми морськими походами козацької чайки «Пресвята Покрова» прибув Вас. Нелуп.

12 травня розпочалось відновлення кургану. Учасники відновлення, а серед них представники Київщини, Донеччини, Сумщини, Полтавщини, Івано-Франківщини, Дніпропетровщини, Запорожжя звозили землю зі своїх теренів щоби гідно вшанувати «наших прадідів великих» і виконати заповіт Т. Шевченка.

Можливо це спонукає отих «і ми не ми, і я не я», як казав Г. Сковорода «знайти себе в собі»? Може ще раз візьмуть до рук «Кобзаря»? Але правдивого, не «Кобзаря» видання 1950 року в якому не надрукували 18 творів, зокрема: «Якби ти, Богдане», «Розрита могила», «Великий льох», «Чигирине», «Стоїть в селі Суботові», «Іржавець», «Давидові псалми», «Заступила чорна хмара» тощо.

Імперія чітко й безпомилково ідентифікувала свого сильного ворога.

Радянські переклади Шевченка іноземними мовами часто просто анекдотичні – пише в «Українській правді» Олександр Палій, ф раза «по-московськи лає» замінялася «крепкой бранью осыпает»;

«москалики що заздріли, то все очухрали» – «царских слуг объяла зависть, все поразоряли»;

«ляхи були – усе взяли, кров повипивали. А москалі і світ Божий в путо закували» – «Шляхта была и все взяла, кровь повыпивала. А царица даже воздух в цепи заковала»;

«На квиток повірив москалеві» – «Расписке поверил чиновничьей»;

«Може Москва випалила, і Дніпро спустила в синє море» – «Может выжжена Украйна, может Днепр спустили в синее море»;

«Твої діти молодії ... московською блекотою ... заглушені» – «Сыновья родные ... под царевой беленою ... заглохшие»;

«Як все москаль позабирає, як розкопа великий льох» – «Когда начальство раскопает й славный обкрадет подвал».

«Шевченко не будив високих почуттів до великої російської держави, – писав цензор ще Російської імперії, – бо був проповідником українофільства і без ненависті не міг говорити про приєднання Малоросії до Росії».

Напевно, так справді й було. Про вірш «До Основ'яненка» цензор говорить: «Із контексту видно, що під свободою розуміється тут не звільнення від кріпосної залежності, а політична самостійність Малоросії, свобода від пут, що зв'язують з російським народом («лютим ворогом») його південну гілку».

Поему Шевченка «Сон» було заборонено цензурою тому, що «автор говорить, що засновник Петербурга «засипав болота шляхетними кістками козаків і поставив на їхніх замучених трупах столицю, в якій без ножа пролито багато крові людської; він викроїв собі порфиру із шкіри малоросів і в цьому уборі заснував столицю».

У вірші «Розрита могила» цензорів обурили докори поета Богданові Хмельницькому за приєднання України до Росії і називання «вірнопідданих малоросів відступниками, які допомагають знімати з України останню сорочку і катувати свою Батьківщину», вони «не зрозуміли» звернення поета до України: «За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?», та звернення України до Богдана Хмельницького: «Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала».

Можливо, ці слова Шевченка вже почали збуватися?

Серед найбільш явних і актуальних на сьогодні прозрінь Шевченка була його цілковита незгода і несприйняття крадіжки Москвою назви Русі. Шевченко дійшов цього інтуїтивно – адже мав доступ переважно до офіційних російських тлумачень історії.

У всій його творчості Росія називається виключно Московщиною. Ну а росіяни, відповідно, москалями. Для Шевченка Київська Русь і все, що з нею пов'язане – виключно українські. Зокрема «Слово о полку Ігореві», на мотиви якого він написав «Плач Ярославни».

Але окрім «цензорів» та несамовитих Віссаріонів були в Росії і нормальні люди, які розуміли розпач і біль Шевченка. У відомого письменника О. Буніна “Казацким ходом” є наступне (подаємо мовою оригіналу): «… Взволнованный, я часто возвращался мыслями в эту беленькую хату. С грустью смотрел я на удаляющиеся от нас Каневские горы. И еще прекраснее и милее казалась мне родина великого народного поэта… Я опять вспоминал те могилообразные горы, от которых пахнуло на меня старыми преданьями, и невольно переплетал свои мысли с мыслями о жизни Тараса, не спуская глаз с его могилы… Я ушел в каюту, где уже все спали, и до зари без сна лежал на койке. Как в гробу , было темно в ней. И этот мрак, и ровное покачивание, — казалось мне, что я в могиле и вся земля тихо покачивается, — и этот ровный-ровный, однообразный шорох, непрестанный плеск и шум днепровских волн, бегущих у изголовья, еще более странно настраивали и волновали меня... Там, на горах, над угрюмым Днепром, в темноте глубокой ночи, могила молчала вечным молчанием ...»

13 травня перший етап відновлення «розритої могили» було завершено. Участь в ньому прийняло більше 100 осіб, як чоловічої, так і жіночої статті віком від 12 до 75 років. Відомий археолог Юрій Шилов, який теж прийняв участь в цьому відновленні, з сумом констатував – сьогодні відповісти на питання про дату насипу могили і її належність до арійського, скитського чи інших часів не можливо – «шукачі» попрацювали, – ані злота-срібла, ані кераміки, ані кісток…

Та віримо, що ми «… найшли те, що там схоронили» прадіди наші і, перефразовуючи Шевченка – більше «… не плакатимуть діти, мати не журитиметься».

Шануймося, бо ми того варті!..

15.05.07 р.


Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.