Відомо, що однією з найважливіших умов організації процесу підготовки бійців є планування. Планування вимагає не тільки глибоких знань закономірностей навчально-тренувального процесу, методики та її складових, форм та засобів тренування, але й практичного досвіду його організації, чіткого бачення мети та завдань, а також шляхів їх вирішення.
Серед цілого ряду таких закономірностей, як зв’язок між навантаженням та адаптацією, регулювання навантажень, принцип зростання навантаження та причини перевантаження тощо, ми виділимо дві: принцип періодизації та принцип реалізації.
В річному макроциклі тренувань нами виділено два багатотижневих мезоцикли. Централізована підготовка бійців у весняно-літній цикл (мезоцикл) починається у квітні-травні та практично відповідає початку чергового етапу накопичення бойового потенціалу.
Початок вказаного етапу – організація систематичних занять в групах на відкритих майданчиках та впровадження до програм індивідуальної підготовки нових (інших) форм та засобів удосконалення, ніж то у зимовий час.
Зазвичай, етап складається з трьох мікроциклів:

Етап завершується в серпні комплексом заходів реалізаційного та контрольного характеру:

У першому мікроциклі увага акцентується на загальній (ЗФП) та спеціальній (СФП) фізичній підготовці: відповідна тренувальна активність досягає 40 % від загального тренувального об’єму у цьому мікроциклі.
Індивідуальні спеціальні вправи (ІСВ) у вигляді роботи над переміщеннями, атаками, окремими ударами тощо, складають біля 30 % від загального об’єму. Причому ця робота має переважно технічну спрямованість та покликана розширити бойовий технічний кругозір бійців.
20 % складають парні та групові бойові вправи (БВ) та 10 % - бої та вправи «на протокол» (бойова практика - БП).
В ударному мікроциклі збільшується об’єм БП: об’єм БП складає 25 % від загального часу, але при тому створюються полегшені умови щодо відновлення (наприклад, час відпочинку між бойовими зіткненнями перевищує час самих зіткнень).
Інші засоби мають наступний розподіл: СФП – 20 %, ІСВ – 40 %, БВ – 15 %.
Акцент переноситься з технічної на тактичну спрямованість.
Третій мікроцикл характеризується незначним зменшенням інтенсивності тренувальних занять та збільшенням відсотку таких засобів, як СФП (до 50 %) та БВ (до 25 %).
Причому засоби СФП у цьому мікроциклі слугують переключенням від спеціальної бойової роботи.
Об’єм бойової практики зменшується до 15 %, а об’єм ІСВ – до 10 %.
Хоча у третьому мікроциклі починається «доводка» стану тренованості, «високі» результати в учбових бойових зіткненнях не є самоціллю. В тренуваннях увага приділяється вправам «з далеким прицілом», щоб саме у віддаленій перспективі вони могли бути перенесені безпосередньо на бойову діяльність на фоні їх глибокого засвоєння.

Таблиця об’єму роботи у мікроциклах

Зменшення об’єму бойової практики у третьому мікроциклі пов’язане, зокрема, з необхідністю запобігти передчасній появі передбойового стану та пов’язаного з тим стану психічної напруженості, а, також ведення бою «на результат». Збереження та подальше накопичення бойового потенціалу досягається шляхом збільшення об’єму засобів спеціальної фізичної підготовки та бойових вправ.
Зазначений розподіл тренувальних навантажень (за В.В. Житловим) було прийнято методичною радою Клубу військово-прикладних систем бою як такий, що найбільше відповідає вимогам до результатів підготовки, організаційним умовам та особливостям тренувального процесу і не порушує традиційного для гопки-спасу підходу до річної періодизації.
Як зазначалося вище, важливим моментом організації процесу підготовки бійців є дотримання принципу реалізації. Така увага даному питанню пов’язана з тим, що з одного боку, намагання працювати виключно цілісно дуже швидко призводить до формування «бар’єрів». З іншого боку, надмірна диференціація окремих завдань, намагання опрацювати так звані «низькі» рівні станів, вимог, вправ, режимів, ситуацій створює умови для появи великої кількості окремих психічних зв’язків, які заважають переходу до стану цілісності, який напряму пов'язаний з уміннями вищого порядку.
Саме постійним чередуванням етапів накопичення та етапів реалізації в системі формування спеціальної готовності вдається долати зазначені негативні явища.
Тому плануванню та організації етапу реалізації в системі підготовки Клубу військово-прикладних систем бою приділяється особлива увага. На основі власного розуміння проблеми, багаторічного досвіду та експерименту був випрацюваний комплекс контрольно-нормативних завдань та заходів, а також система якісної оцінки підготовленості бійців, які за своїми характеристиками, зокрема і у предметно-ціннісному аспекті, суттєво відрізняється від підходів, що панують, наприклад, в спорті* і, з урахуванням необхідності подальшого удосконалення, по формі і по суті скоріше наближаються до практики військової справи, що цілком відповідає завданням Клубу, зокрема і статутним.

*Справа у тому, що в спорті етап реалізації безпосередньо і нерозривно пов'язаний із змагальною практикою. Більше того, сучасне законодавство України та теорія фізичного виховання визначає спорт як особливу сферу виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності (за Б. Шияном). Змагальна діяльність зазначається як визначальна функція спорту, якій притаманні гостре суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій тощо.
Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл» у 2006 році остаточно відмовилося від участі у процесі створення нового виду спорту «Український рукопаш «Спас», його практики та будь-якої діяльності у цьому напрямі. Подальшу організацію навчально-тренувальної роботи і розробку нової концепції підготовки було покладено на Клуб віськово-прикладних систем бою (за угодою) та Варту «Сокіл». Діяльність Клубу та Варти, визначені цілі, завдання та філософія розвитку не передбачають участі або організації будь-яких змагань та культивування (розвитку, популяризації) будь-яких видів спорту, встановлення нових рекордів, створення стану «гострого суперництва» у колективі тощо.
Поділяючи і плекаючи погляд на військову і фізичну культуру українців як на сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених українською нацією у процесі суспільно-історичної практики та розуміння війни і Братство, і Клуб відкидають питання саме спортивної діяльності та її мотиваційних аспектів, де за В.М. Платоновим: люди (спортсмени), є робочою силою (зокрема у професійному спорті), майстерність (спортивна) та високі результати – лише дієвим засобом отримання прибутків (причому не тільки і не стільки самими спортсменами), а найвищим критерієм ефективності підготовки є або золота медаль, або дохід, або самоствердження та «раціональна організація дозвілля», і де задеклароване зміцнення фізичного та духовного здоров’я, в цілому, виглядає дуже сумнівно.  
До того ж, такий підхід дозволив уникнути проблем, що зазвичай виникають в різних структурах, зокрема і в Збройних Силах, коли питання підготовки фахівців безоглядно віддається на розсуд і бачення різноманітних спортивних федерацій з подальшим витісненням (не сприйняттям) останніми вже існуючих напрацювань і фахівців та втраті істинного бойового досвіду. Зокрема це дозволяє гармонійно, без ухилів у бік того чи іншого напряму підготовки та внутрішньої «підкилимної» боротьби реалізувати весь комплекс поставлених навчальних завдань, серед яких, скажімо, рукопашний бій або стрілецька підготовка є лише частиною всієї системи спеціальної підготовки, а не самоціллю.

Методична рада Клубу військово-прикладних систем бою