Військове братство








Наша кнопка:


Наші партнери:



ГО ТУБД "Спас-Україна" не співпрацює, та не має жодного відношення до ВГО "Всеукраїнська федерація "Спас" та її регіональних структур.

УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА СПАДЩИНА –
БОЙОВИЙ ЗВИЧАЙ СПАС
(скорочено)*

ІІІ
 29.9.2011

У 1996-му році, під час Великої Покровської Ради, якою було проголошено про створення всеукраїнського звичаєвого козацтва, Леонідом Петровичем Безклубим, в традиції того часу, було проведено черговий спас-семінар. Програма занять, спочатку, складалася з п’яти пунктів:

  1. Нічний бій малою групою проти кількісно переважаючого та якісніше озброєного противника;
  2. Застосування холодної зброї (колодач);
  3. Технічні засоби підготовки (мішок-корпус);
  4. Символіка;
  5. Учта.

 Саме під час учти, як завершального, підсумкового «акорду» зустрічі природно до програми семінару додався ще один, шостий, пункт: про необхідність створення методичного посібника з гопки-спасу. Перехід від вузькоспрямованої практики до загальної теорії (тоді В’ячеславом Лашкевичем була, навіть, озвучена схема «диверсифікованого» зв’язку) був безпосередньо  пов'язаний з подіями, що відбувалися на пострадянському просторі: Чеченська війна, Придністров’я тощо.

м. Чигирин, 1996 рік. Закінчення спас-семінару, слово мовить Леонід Безклубий. Крайній праворуч – Олександр Корнієнко, на сьогодні братчик Козацького братства бойового Звичаю Спас «Сокіл». Прізвища учасників Покровської Ради та спас-семінару будуть опубліковані в офіційному виданні.

Фактично, вже тоді почала закладатися модель життєдіяльності сучасних звичаєвих козацьких громад, яка, зокрема, окрім розвинутої артільної господарки, передбачала також  системний, розвинутий та легальний бойовий вишкіл, що, безумовно, потребувало додаткових організаційних зусиль.  Протягом наступних декількох років Леонід Петрович неодноразово повертався до цього питання, а у 1999 році в листі зазначив: «Пишу книжку по Звич-спасгопу. Пора й мені слово мовити. Маю право». Того ж року була створена «Одеська базова школа українського національного рукопашу «Звичаєвий спасгопак», яка, за визначенням самого Безклубого, стала «співгромадою»  Одеської обласної Федерації слов’янських прикладних бойових мистецтв та пейнтболу. Іншими словами, йшла робота з організаційного та методичного об’єднання всього вишкільного комплексу прикладної підготовки. Слово «базова» у назві говорило про наміри побудови сітки /пластунських/ шкіл, які вперше й були озвучені восени 96-го Покровською Радою.

Основою методичного посібника мусили стати спеціально підібрані попередні статті, які мали характер «ключиків» до розуміння традиції спасгопу. Першим таким «ключиком» був інформаційний бюлетень, які періодично розсилалися козацькою громадою Одеси під назвою «Український національний рукопаш. Звичаєвий «СПАС-ГОП». У дописі зазначалося: «Леонід Без од Сергія Чорного, рік 1955 /Передслав-Кочубей, Фарбоване/.

Загалом, текст бюлетня виглядав таким чином:

«Досвід рукопашу Скупи, коли звичай був на всю Вкраїну, ратників, козаків-характерників і по сучасну практику всотав і зберіг український національний рукопаш «Спас-гопак». Збережений в військових династіях українців, на сьогодні на озброєнні кращих елітарних частин Українських Збройних Сил. Свідоцтво тому «Широкий Лан – 97» і заслужена повага до українського миротворчого батальйону в Косові на Балканах. З надзвичайно важливої звичаєвої культурної традиції нашого народу /звичаю/ - рукопашу, виходить його піша, пластунська /Спас/. Комонна частина /гопак/ є основою базової культури рухів «з коня на коня». Рукопаш сяга в сивину тисячоліть. Містить в собі багато таємниць, які розуму практики ще осягать. Старожитня оригінальна методика навчання передається недоторканно і шанобливо. Шануючи чуже, все ж природньо любимо перш за все – своє. На нашому Світовому перехресті найбільш жорстоких воєн обов’язок нас, українців, Козацької нації – знати спадщину, щоб мужньо, як і предки, захищати свою землю – матір Україну. Підготовка грова, відроджується, як те було: на Водохреща, Олекси, День Народження /народу/, Захисту врожаю /Спаса/ та Покрову для юнацтва в народі нашому. На Січ приходили вже вмілими ярцями. Там через джурство ставали кращими в світі бійцями в горнилі ройових битв…

В Одесі найстаріша /школа/ на Україні. Звідсіля знов пішла в ці міста та на збройні сили широко ця спадщина. Бо колись саме тут її рятували козацькі роди.

Збройний бій з зав’язаними очима на льоду – що може бути привабливішим і запальнішим для юнаків і юнок. Бо це ж наш генотип!

Смалений проти слизняків!»

Аналізу цього тексту (з методичної точки зору) буде присвячена наша наступна стаття.


* Ми подаємо скорочені варіанти робочих матеріалів, оскільки робота над посібником ще триває. Крім того, за спільною домовленістю учасників робочої групи, ми не можемо публікувати повні тексти.

(продовження буде)

 

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл"

Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.