Трагічна смерть, причини якої не з'ясовані і сьогодні, чотири роки тому злодійські вирвала його з родинного кола, когорти побратимів.

Є життєвий шлях який вміщується на могильному надгробку поміж двома датами – народження і смерті. І все – далі пустка! Навіть онуки не можуть сказати двійко слів про свого пращура.

Анатолій Єрмак не дожив і до п'ятидесяти, але пам'ять про нього житиме вічно. На відміну від переважної більшості депутатів Верховної Ради (і попередніх скликань, і теперішньої) він не грав у патріотизм – він був гідним сином своєї Вітчизни, гідним нащадком Великого Роду свого. І конкурс для молоді " ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ТА ПАТРІОТИЗМ? ", ініціаторами проведення якого виступили Ліга українських меценатів, Фонд лікаря Берсенєва, Національна радіокомпанія України і Міжнародний освітній фонд імені Я. Мудрого, не випадково носить його ім'я.

"… Існують захланні плебейські душі і існують душі лицарські. Захланні душі — ніби скло в дорогоцінній оправі. Здалека можуть вони й привабити розкішшю своєї зовнішності, блис­ком і барвами, але скільки б ви не кидали про­менів вашої світлої душі й великодушного сер­ця, ні один із них не відіб'ється, не заграє в рай­дужному сяйві і не звеселить вашого внутріш­нього ока. Хижа своєкорисність, незламана чер­ствість і цинічна невдячність — закон їх життя.

У свідомості своєї духової нижчості, нама­гаються вони набирати якомога більше чужих цінностей і в кожному надбанні вбачають тіль­ки кращий чи гірший "бізнес".

Коли ж щось дістається їм легкою ціною, без потреби щось віддавати чи щось платити, не щира вдячність здіймається з глибини їх тем­ної істоти, а самовдоволена радість спритного шахрая.

Там, де панує влада грошей, там повно та­ких плебейських захланних душ, покритих часто смокінгами, дорогими шовками та хутрами.

Шляхетні душі — ніби дорогоцінні самоцві­ти, іноді й в дуже бідній оправі.

Спершу ви можете їх навіть не помітити, але доторкніться до них одним променем щиро­го серця, і вони нараз засяють всіма барвами райдуги.

Духове багатство й щедрота серця — закон їх життя.

У свідомості своєї самоцінності, вони най­більше дорожать своєю незалежністю, як най­ціннішим скарбом, і, коли щось від когось приймають, намагаються якнайскорше віддати, бо кожне невіддане добро, чи добродійство, тяжить на їхній свідомості, як кайдани невіль­ника." – ще в першій половині ХХ ст. писав Євген Онацький. Влучно. "Духовне багатство й щедрота серця – закон їх життя" – саме так жив, підкреслюємо, жив, а не існував Анатолій Єрмак.

"… Найстрашніше, коли людина зраджує сама себе, оце і є той крах особистості, чи падіння у прірву " – сказав Анатолій Єрмак у одному з своїх інтерв'ю. Це істина. Проста як світ і в той же час важка як сумління. І тим хто йшов поруч з ним не варто зраджувати ні його, ні себе. Не є гідним українця зіходити з Великого Шляху Роду свого на манівці облуд, що, на превеликий жаль, присутнє в діях і вчинках декого із тих, хто ще вчора був поруч з ним…

Висловлюємо свій глибокий жаль і сум родині Анатолія Васильовича, і разом з тим радіємо за синів, за побратимів, що продовжують свій тернистий шлях за його дороговказами, тим самим засвідчуючи йому шану і повагу…

Козацьке братство бойового Звичаю "СПАС"