Військове братство







Наша кнопка:


Наші партнери:



ГО ТУБД "Спас-Україна" не співпрацює, та не має жодного відношення до ВГО "Всеукраїнська федерація "Спас" та її регіональних структур.

Заява з приводу дій Одеської міської Ради щодо встановлення пам'ятника  Катерині II 10.07.07 Отримано від Т.Г. Гончарука (канд. іст.наук)
 10.7.2007

Як і у 1990-ті роки над Одесою знову виникла примара пам'ятника російській імператриці Катерині II. Антиукраїнські налаштована більшість міської ради Одеси прагне символічно закріпити своє панування у начебто толерантному місті. Відсутність продуманої і послідовної державної концепції національного розвитку України починає давати свої зловісні плоди на Сході та Півдні України. Для місцевих російськофільських політиків, як у 1990-х, так і 2000-х років важливо виховати в населення «новоросійський патріотизм», усвідомлення своєї окремішності від решти України. Бажання увіковічнити Катерину II - це продовження зусиль щодо нав'язування одеситам, 65 % яких є етнічними українцями, «новоросійської» свідомості. Окремо слід згадати про своєрідну обслугу цих сил з боку багатьох одеських краєзнавців. Для них створення проросійськи орієнтованої історії Одеси є не тільки демонстрацією суспільно-політичної позиції, але й прибутковим бізнесом.

Аргументація прибічників встановлення пам'ятника Катерині II вражає своєю недолугістю і цинізмом.

Вони твердять, що слід відновити вигляд Одеси, який вона мала на початку XX ст. При цьому ігнорується історія міста більшої частини XX ст., яка далеко не завжди мала негативні моменти. Пропонується вкрай ретроградна позиція повернення колеса історії назад. Категорію «історичної справедливості» не можна розуміти примітивно. Ідея повернення вулицям Одеси їх дореволюційних назв та пам'ятників абсолютно ігнорує факт існування нині Української держави з її власними цінностями та законами. В межах цієї держави неможливо вшановувати осіб, що заперечували сам факт існування українського народу. До таких осіб беззаперечно належить і Катерина II. Вона не просто зруйнувала Запорозьку Січ - осередок української демократії й незалежності, вона послідовно проводила політику, спрямовану на нівелювання історичних відмінностей між Україною та Росією. Цілком зрозуміло, чому, скажімо, італійці не споруджують пам'ятників Муссоліні, росіяни Чінгісхану, а німці - Гітлеру. Так, це відомі історичні постаті, але ж вони не заслуговують на національну пошану. Звести пам'ятник Катерині II в Одесі чи в іншому місті України - все одно, що поставити пам'ятник Ейхману в Тель-Авіві.

Дотепним здається для русофілів й аргумент, що пам'ятник Потьомкінцям є лише пам'ятником фільму С. Ейзенштейна. Насправді, Одеса та інші міста України останнім часом наповнилися новими пам'ятниками героям кіно та літератури. І це не викликає спротиву, в тому числі з боку борців з Потьомкінцями. За їх логікою, повинні бути перейменовані й «Потьомкінські сходи» - один з символів Одеси. Але їх назва, напевно, буде зберігатися за ними доки це не буде перешкоджати планам російствуючих.

Інший аргумент, - мовляв, відновлення пам'ятника буде сприяти підтримці образу європейської, толерантної Одеси, - може викликати тільки гірку усмішку. Які почуття може викликати монумент Катерині у представників кримськотатарського, турецького, польського, єврейського народів? Роль імператриці в долі цих народів була насправді зловісною. Найменше прибічники створення російської Одеси переймаються історією етнічних українців. Однак, нагадаємо деякі факти:

1763 р. - Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво- Могилянській академії.
1764 р. - Інструкція Катерини II князю О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини.
1764 р. - Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально - культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
1765 р. - Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
1766 р. - Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які друкуються у московській друкарні та апробовані Синодом.
1768 р. - Придушення московськими військами повстання на правобережній Україні під проводом Ґонти і Залізняка, відомого під назвою «Коліївщина».
1769 р. - Наказ Синоду, за яким українські книжки в церквах були замінені московськими.
1769 р. - Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою й наказав відібрати в людей ті букварі, які були вже на руках.
1775 р. - Підступний напад російських військ на Запорозьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців росіянам у російсько- турецькій війні 1768 - 1774 pp. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох із них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип'ятирічне ув'язнення на Соловках останнього кошового отамана Петра Калнишевського.
1777 р. - План виселення кримських татар з Криму, українців - з України, а на обжиті ними місця переселення росіян. На здійснення цього плану А. Суворов за лічені дні виселив з Півдня України 32 000 душ чоловічої статі.
1777 р. - Після смерті від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар. 1745 р. у Глухові), уряд Катерини II забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.
1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Східної Європи.
1781 р. - Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження російської системи управління в 1783 р.
1782 р. - Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання виключно російською мовою в усіх школах імперії.
1783 p. - Закріпачення селян Лівобережної України.
1784 p. - на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну тисячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменшилася вдвічі, серед них українських не було жодної.
1784 р. - Синод наказує митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи вчителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
1785 р. - Наказ Катерини II в усіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова запроваджена в усіх школах України.
1786 р. - Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
1789 р. - У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
1793 р. - Російські війська придушили повстання в селі Турбаї й жорстоко розправилися із селянами: понад два десятки селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту, після покарання батогами, вислали до Сибіру або в інші губернії.

Процес заснування та розвитку певного міста не може бути зведений до діяння однієї людини-деміурга. Така позиція властива архаїчному мисленню та імперській ідеології, згідно з якою історію творять царі. Глибокі дослідження істориків Кабузана, Дружиніної та інших вже давно показали обмеженість цього підходу на матеріалах історії Півдня України. Катерину II не можна вважати ані засновницею Одеси, ані людиною, яка відіграла в історії цього міста провідну роль. Підписаний царицею 27 травня 1794 р. указ, офіційна назва якого була "Об открытии свободного входа купеческих кораблей в Гаджибейскую гавань", був скоріше результатом активної діяльності групи прибічників торговельного розвитку Хаджибея-Одеси (И. Де-Рібаса, А. Грибовського та ін.), ніж проявом прихильного ставлення до цього міста самої цариці. Катерина II готувала для Одеси роль заштатного міста Тираспольського повіту Вознесенської губернії. „Столицею Півдня" Одеса стала лише в першій чверті XIX ст. всупереч планам „засновниці".

Катериненський майдан був спроектований 1794 р. Ф.Де-Воланом для будівництва церкви Св. Катерини. Тривалий час майдан був порожнім, поки наприкінці XIX ст. там не було споруджено за проектом архітектора Ю.Дмитренко пам'ятник Катерині II. Цей пам'ятник хоч і мав архітектурну цінність, проте суперечив історичній правді. Фігура цариці на ньому, що "попирала ногами" турецький прапор, домінувала над людьми, які насправді відіграли в історії Одеси визначну роль - Й. Де-Рібасом та Ф. Де-Воланом. Присутні на пам'ятнику фігури фаворитів - Г. Потьомкіна та П. Зубова були зовсім недоречними, бо, так само як і сама цариця, ці постаті безпосередньо жодної участі у розбудові Одеси не брали. Пам'ятник був звичайним ідеологічним символом самодержавної імперії, який простояв на Катериненському майдані 20 років - з травня 1900 р. до травня 1920 p., а потім був замінений на ідеологічний символ більшовицької імперії - монумент К. Марксу.

Отже, ми, представники української громадськості Одеси рішуче заявляємо, що ані Катерина II, ані Петро І, ані жоден російський цар та їх сатрапи, ані більшовицькі вожді не заслуговують на те, щоб їм споруджували або залишали пам'ятники в незалежній Україні.

Ми вимагаємо відповідної реакції з боку центральних органів влади. Для нас важливо почути чітку позицію Президента, міністра культури та інших осіб щодо «війни пам'ятників» в Україні. Це буде доказом того, що Українська держава ще існує, а не перетворилася на конгломерат феодальних вотчин з різними векторами зовнішньої та внутрішньої політики, у тому числі й у надважливій сфері духовної культури.

Ми вимагаємо активної спільної реакції всіх патріотичних сил України на наругу над історичною пам'яттю українців. Досі вже розбрату та чвар. їм немає місця перед загрозою національної катастрофи! Ми просимо представників польської, кримськотатарської, турецької, єврейської громад Одеси та решти України висловити свою позицію щодо встановлення пам'ятника Катерині II в Одесі та в інших містах України. Це допоможе вашим співвітчизникам виробити свою позицію щодо важливих питань історичної пам'яті.

Одеська містка організація «Південна громада» Всеукраїнського товариства «Просвіта»

Одеська обласна організація Всеукраїнського товариства «Просвіта»

Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.