Військове братство





Наша кнопка:


Наші партнери:


Хотинська битва
 15.9.2010

У 1620-1621 рр. Туреччина починає сухопутні завойовницькі походи проти Польщі. У вересні 1620 р. турецьке військо висаджується на чорноморському узбережжі на кочів'я Буджацької орди з наміром рушити по Молдавському(Покутському) шляху в Західну Європу. У складі турецько-татарського війська було близько 100 тисяч чоловік. Похід очолив турецький полководець Іскандер-паша. Назустріч турецько-татарському війську вирушило польське військо чисельністю вісім тисяч чоловік під командуванням коронного гетьмана С. Жолкевського. Підійшовши до Ясс, він сподівався на допомогу молдавського господаря Граціана, але останній не виступив проти турок. У складі польського війська діяв невеликий загін реєстрових козаків, серед яких був Богдан Хмельницький зі своїм батьком Михайлом Хмельницьким.

Війська зустрілись біля молдавського села Цецори 20 вересня 1620 р. і розпочали битву. Без вагомих причин у польському війську виникла паніка, воно почало відступати під захистом табору з возів. Через відсутність чіткого керування рухомим табором польське військо в районі Могилева-Подільського допустило його розрив, у який увірвалась татарська кіннота. Військо С. Жолкевського було повністю розгромлено. Батько Б. Хмельницького загинув, а він сам потрапив у турецький полон, з якого через два роки його викупили.

Турецько-татарське військо після своєї перемоги спустошило Поділля та Західну Україну.

У відповідь на турецьку агресію запорізькі козаки проводять серію морських походів. Взимку 1620-1621 рр. вони напали на Білгород-Дністровський і Кілію й визволили три тисячі невільників, що потрапили в полон під Цецорою. У травні 1621 р. козаки в бою з галерами під Трапезундом розбили турок. У першій половині липня 1621 р. 150 чайок та 18 інших човнів розбили турецький флот на Чорному морі, спалили в Стамбулі вежу замка Єдикуле, де сидів колись в темниці князь Самійло Корецький, спустошили узбережжя під Галатою.

Після перемоги над польсько-шляхетським військом турецький уряд почав готуватися до нового походу. Навесні 1621 р. султан Осман II зібрав 400-тисячне військо і вирушив до Молдавії. Польському уряду вдалося зібрати тільки 32 тисячі. Потрапивши в скрутне становище, він звернувся до запорізьких козаків з закликом взяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм розширити права й привілеї. Усвідомлюючи загрозу поневолення українського народу турками, запорізькі козаки 15-17 червня 1621 р. на Раді в урочищі Суха Діброва (на Черкащині) прийняли рішення виступити разом з польсько-шляхетським військом проти турецько-татарських поневолювачів. Рада також послала посольство до Варшави у складі П. Сагайдачного та інших військових старшин, щоб підписати угоду про розширення козацьких прав, відновлення вищої православної ієрархії на Україні та ін.

Улітку 1621 р. 40 тисяч козаків на чолі з запорізьким гетьманом Я. Бородавкою рушили в Молдавію. Одночасно в серпні 1621 р. запорожці вирушили в морський похід і поруйнували турецькі та кримські узбережні міста. Протягом серпня Я. Бородавка, переправившись через Дністер, стримував просування турецьких військ у напрямку Хотина, поблизу якого розташовувався укріплений табір польських військ. В останніх числах серпня запорожці вирушили під Хотин для з'єднання з польським військом. Татарські орди на чолі з кримським ханом Джанібек-Гіреєм прагнули перешкодити цьому з'єднанню. Тому просування козацького війська під Хотин відбувалось з боєм під захистом рухомого табору з возів. З'єднання козацького війська з польським відбулося 1 вересня. А наступного дня турки розпочали штурм ще не укріплених козацьких позицій. Але надії султана на розгром ще не підготовленого до оборони козацького війська були марними. Протягом наступних днів турецький султан кидав кращі свої сили, зокрема особисту гвардію — яничар, на бойові порядки запорожців, але успіху не мав. Запорізькі козаки відповідали нищівними контратаками. Султан розумів, що поки він не розіб'є козацьке військо, перемога не буде досягнута. Він також хотів помститись козакам за їх переможні битви над турецьким флотом. Після кожної невдалої атаки він лютував, знімав з посад та страчував своїх людей. По козацькому війську невпинно вівся вогонь майже з усієї турецької артилерії. Кульмінацією битви було 4 вересня 1621 р. В цей день султан провів три масові штурми польсько-козацького табору, в яких взяли участь близько ста тисяч турецьких воїнів. Перший штурм тривав протягом п'яти годин і був спрямований на козацьке військо. Потім був проведений другий двохгодинний загальний (на козацькі і польські позиції) штурм. І, нарешті, третій штурм був знову спрямований на козацькі позиції. Перед третім штурмом того ж дня султан, як і завжди, діючи виключно вишуканими погрозами, кричав навздогін своїм військам: «Ні пити, ні їсти не дам, поки не приведете мені того сивого пса Сагайдачного». Турки пішли на штурм козацьких позицій під захистом тварин, женучи перед собою верблюдів, мулів та худобу. Але козаки, маючи досвід у використанні худоби під час бойових дій, вийшли з укріплень і сильними гучними окриками наполохали тварин і примусили повернути їх назад. Змішавшись з турецьким військом, тварини порушили його бойові порядки, виникла паніка, турки почали тікати. Козаки, переслідуючи ворога, увірвалися в турецький табір. П. Сагайдачний попросив головнокомандуючого Я. Ходкевича підтримати успіх козаків наступом польської кавалерії і розгромити турецьке військо. Але Я. Ходкевич проявив велику обережність і прибічність до оборонної тактики. Посилаючись на наближення темряви, він не наважився кинути польське військо на допомогу козакам. Була втрачена чудова можливість покінчити з Османом II. Козацьке військо, не отримавши очікуваної підмоги, вимушене було відступити до своїх позицій. Вторгнення запорожців до турецького табору викликало велику паніку у ворога. Сам султан, що недавно вважав себе наймогутнішим у світі, на власні очі побачив нетривкість свого становища. За свідченням перебіжчиків, султан плакав тієї ночі з тяжкої долі своєї. Турецька сторона понесла великі людські втрати, а також в артилерії та іншій зброї, яку вивезли козаки з табору. Табір Османа був настільки порушений, залитий кров'ю та заповнений забитими, що він прийняв рішення поміняти його місце.

Ніхто з сучасників тих подій не міг стримати свого захоплення на адресу козаків. «Дивна то і несказанна мужність. Які ж серця і силу дав пан бог тим людям у боротьбі проти ворогів усього християнства»,— писав один з учасників боїв під Хотином. 6 вересня в турецькому таборі стало відомо, що великий загін запорожців потопив у Чорному морі 20 турецьких суден з гарматами і напав на Царград. Турецьке військо поновило бойові дії 7 вересня. Вони почалися з гарматного обстрілу козацьких позицій. По запорожцях било 150 гармат. Атаку почала турецька кіннота з жахливим криком, потім пішли яничари. Протягом п'яти годин на козацький табір було проведено чотири атаки, але козаки не тільки вистояли, а й переходили в контратаки, завдаючи великих втрат ворогу. В другій половині дня, побачивши марність штурму козацьких позицій, Осман II спрямував удар на польський табір, супроводжуючи атаку артилерійським обстрілом. Була здобута частина польських шанців, але наступала темрява, і турецьке військо їх залишило. Наступного дня, 8 вересня, з гетьманства був скинутий Я. Бородавка і страчений, а на його місце козаки обрали П.Сагайдачного. Причина цієї події до цього часу невідома. Але трапилось щось дуже значне, бо у запорожців не прийнято було міняти керівників у відповідальні моменти, зокрема, під час бойових дій. Після лютого обстрілу козацького табору з гармат турки 11 вересня розпочали «великий третій штурм» козацьких позицій, але успіху не мали.

14 вересня до турецького табору прибув зі своїм загоном (десять тисяч вершників) легендарний серед татар своєю хоробрістю та військовою талановитістю Каракаш-паша. Його поява викликала піднесений настрій і надію у турецького війська. Султан так зрадів, що, порушуючи звичай, сам виїхав зустрічати Каракаша, який пообіцяв Осману II одним штурмом змести поляків і козаків. Наступного дня, 15 вересня, Каракаш очолив штурм. Султан і турецьке військо вірили в перемогу. Але за годину Каракаш був мертвий,і турки припинили атаку. Вони втратили ініціативу і перейшли до оборони. Козаками активно проводилися нічні атаки турецького табору. 24 вересня помер Я. Ходкевич, який тяжко хворів. Сподіваючись, що ця смерть негативно вплинула на моральний стан польсько-козацького війська, султан знову повірив у можливість перемоги. 25 вересня турки розпочали «п'ятий великий штурм», але успіху він не мав. 28 вересня шаленим гарматним обстрілом розпочався останній «шостий великий штурм». Султан кинув в бій все, що у нього було. «Те, що повинно було статися,— кричав Осман,— станеться сьогодні! Або ви розіб'єте нашого ворога, або всі до одного загинете». Протягом дня було проведено дев'ять атак. Але турки йшли до бою вже не з власної волі. Позаду йшли сотники й десяцькі з оголеними шаблями і гнали військо вперед. Осман спостерігав за боєм з високого пагорба. Надвечір турецьке військо було відігнане у свій табір. За свідченням самих же турків, втрати цього дня були найбільші за весь час бойових дій. Називаються цифри від трьох до 20 тисяч, при цьому, як зазначають джерела, найбільших втрат ворог зазнав від козацького війська. Наступного дня, 29 вересня, між командуванням польсько-козацьких військ і командуванням турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 р. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків.

Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних боях. Загинули майже всі коні. Польська гусарія не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві мала піхота та артилерія. Оскільки у польському війську піхота вважалась другорядним родом війська і кількісний склад її у Я. Ходкевича був невеликий (на кожні десять вершників — один піхотинець), то весь тягар Хотинської битви був покладений на запорожців, які були неперевершеними піхотинцями.

Активна оборона в сполученні з рішучим контрнаступом — головна причина успіхів козацького війська. Після Хотинської битви слава про запорізьких козаків ще більше рознеслася по всій Європі.

Перемога в Хотинській битві належить козакам. Вони своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували від розгрому польсько-шляхетське військо і ліквідували небезпечність турецько-татарського поневолення українського і польського народів. Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Адже ця битва примусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у 1622 р. Османа II), а також посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти турецького поневолення.

 

Джерело: Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С., "Як козаки воювали", 1990

Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.