Військове братство





Наша кнопка:


Наші партнери:


Про стан та перспективи розвитку воєнної організації та сектору безпеки України
 5.6.2012

Si vis pacem, para bellum

23 травня 2012 року відбулися парламентські слухання на тему: "Про стан та перспективи розвитку воєнної організації та сектору безпеки України". На превеликий жаль повна стенограма слухань не була опублікована, тому пропонуємо нашим читачам ознайомитися з доповіддю голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Анатолія Гриценка, присвячену темі слухань.

Доповідь Гриценка під час парламентських слухань «Про стан та перспективи розвитку воєнної організації та сектору безпеки України». Стенограма

Доповідь Гриценка під час парламентських слухань «Про стан та перспективи розвитку воєнної організації та сектору безпеки України». Стенограма Я хочу подякувати всім тим військовим і цивільним, які в дуже складних і політично, і економічно умовах чесно, гідно, щодня виконують свої службові обов’язки і тим самим тримають на плаву ці дуже важливі державні інститути.

Ці слухання ініційовані нашим Комітетом, і я вдячний колегам по парламенту, які підтримали їх проведення, тому що ситуація доходить до межі. До межі руйнації, коли як у відомому фільмі – «так дальше жить нельзя».

Комітет підходить до питань оборонної і безпекової політики виключно з точки зору визначення пріоритетів, постановки завдань і роботи по їх досягненню. Без жодного політиканства, жодного партійного окрасу. Рішення приймаються, як правило, одноголосно, професійно. І там, де не виходить на межу політиканства в Раді, вони, як ви бачите, приймаються одразу в цілому після дуже короткого обговорення. Тобто, якби залежало від Ради, від Комітету, то всі питання були б вирішені вже дуже давно.

Але хочу нагадати, що у жовтні 2010 року було прийнято принципове рішення по перерозподілу повноважень і функції парламенту суттєво обрізані з точки зору впливу на ситуацію в силовому блоці, в тому числі - контрольні функції.

Ми вносили пропозиції неодноразово – президенту, прем’єр-міністру як голові уряду – з різних питань, які стосуються оборонно-промислового комплексу, армії, спецслужб, правоохоронних органів. Без уваги. Писали жорсткими словами, цитую: «Ситуація в армії близька до катастрофи. Офіцерський корпус деморалізований. В нинішньому стані Збройні сили неспроможні в повному обсязі виконувати завдання навіть мирного часу». Без уваги. Була навіть ініціатива членів Комітету, я письмово звернувся до президента, щоб посадити за один стіл керівництво силових структур і членів Комітету, які професійно можуть дати оцінку, щоб оцінити реально, що відбувається. Не знаю, чи доповіли президенту, але я отримав письмову відповідь від голови Адміністрації Льовочкіна, що у президента дуже напружений графік, часу немає. І це дуже сумно, тому що питання не вирішуються, вони накопичуються.

Відповідальність має прізвище. Конституція, закони визначають чітко, хто відповідає за цю сферу. Це посадові особи: президент і уряд, який очолює прем’єр-міністр, тобто Янукович і Азаров. Вони відповідають за всі успіхи і всі провали, які є.

Кого силові структури повинні захищати? В законі про основи національної безпеки від 2003 року записано: перше – людина і громадянин, права і свободи; друге – суспільство, ми всі з вами, 46 млн. як спільнота; на третьому – і тільки на третьому! – держава, тобто влада. Якщо ми подивимося і відчуємо, чи захищена людина, її права і свободи, чи захищено суспільство, чи захищена держава, тобто влада, то третя відповідь – так. І це відображається в пріоритетах і фінансуванні й матеріально-технічному забезпеченні. Але це ознака поліцейської держави, а не демократичної, правової, як записано в Конституції. І слово «поліцейська» – не лайливе, то політологічний термін. Цю ситуацію треба виправляти.

Що робити? Я не буду зараз давати оцінку зовнішнього фактору, загроз, то вже було зроблено. Тому окреслю тільки ті ключові речі, які члени Комітету вважають важливими і про них неодноразово доповідали.

Перше. Виконувати закон, він не виконується. Відновити роль РНБО як органу, який має повноваження приймати рішення, обов’язкові для виконання всіма силовими структурами і виконавчими структурами. В законі записано: проект бюджету в частині оборони і національної безпеки попередньо обговорюється на РНБО. Не обговорюється ні при чинному, ні при попередньому президенті. Це порушення закону.

Не приймаються інші важливі рішення. Наслідком є те, що якщо говорити про армію як найбільшу складову, то у Сухопутних військах немає жодного боєздатного батальйону. У повітряних силах немає жодної повністю боєздатної ескадрильї. У Військово-морських силах немає жодного підрозділу кораблів, якій міг би виконувати всі завдання за призначенням. Значить, треба зупинитися і діяти абсолютно по-іншому. І починати з виконання закону.

Президент має усвідомити, що він – Верховний Головнокомандувач Збройних сил, а не податкової міліції чи якихось інших підрозділів внутрішньої безпеки. І діяти відповідним чином.

Друге. Приймати рішення, вони не приймаються. До мене Андрій Петрович Клюєв говорив про правильні речі, правильні документи. Але то все проекти! Жодного затвердженого документу за підписом президента дотепер немає. Пройшло вже майже 2,5 роки діяльності. Немає!

За цих умов, коли немає затверджених державних програм розвитку, хто визначає фінансування, забезпечення і перспективу силових структур? Я вам скажу: Міністерство фінансів. Під що давати? Немає параметрів розвитку! Дадуть, скільки є. Від того й такий стан.

Третє. Виконувати прийняті рішення. Начебто, очевидно, але не виконуються. Жоден з указів президента, що стосуються силового блоку – і тих, які розміщені на сайті, і тих, які закриті – не виконано. Військові почули і записали собі, що з жовтня 2010 року на 55% піднімуть посадові оклади – не відбулося. Контрактники записали собі, згідно указу, що з липня 2010 року буде безкоштовне харчування – не відбулося. 10 грудня 2010 року, це півтора роки тому, було прийняте рішення і чітко визначені завдання, в який термін нова Воєнна доктрина – нема. Стратегія нацбезпеки – нема. Державна програма комплексного розвитку армії – нема і т.д. За те ніхто не відповів. Немає системи контролю, елементарного контролю. Хтось може собі уявити, щоб за часів КПРС хтось не виконав рішення Політбюро ЦК? Голову би відірвали. А тут – важлива серйозна сфера – нема кому відповісти. Але в кожному указі вказується, на кого покладається контроль за його виконання.

Тому я радив би секретарю РНБО, він нова людина, перевірити виконання. Бо там секретар РНБО відповідає. Попередній не зробив.

Четверте. Головним пріоритетом діяльності всіх силових структур визначити виконання завдань за призначенням. Нічого більше. Якщо це розвідки – то вони аналізують ситуацію, попереджають конфлікти, а не прослуховують когось і щось для того, щоб вирішити внутрішні питання. Якщо це Служба безпеки – то вона бореться з корупцією, а не точково здійснює вибіркове застосування закону в цій сфері, або займається прослушкою чи придушенням інакомислення. Якщо це армія – то вона займається бойовою підготовкою, це головний показник, а не щось інше, якісь ритуальні заходи. Так само – всі інші силові структури.

Хто може це забезпечити? Президент, Верховний Головнокомандувач.

П’яте. Припинити розмови про кардинальне скорочення армії, будь-які інші небезпечні експерименти. В умовах прийнятого рішення про позаблоковість це – злочин, без перебільшення. Треба прийняти принципове рішення: або відмовитися від позаблоковості й шукати союзників, або шукати гроші й зміцнювати власну оборону і сферу національної безпеки. Немає іншого підходу. Якщо позаблоковість без союзників і скорочувати кардинально, тоді ми залишаємося беззахисними. Це неприпустимо. Хто це може вирішити? Президент, РНБО.

Шосте. Припинити політизацію силових структур. На жаль, через 20 років незалежного розвитку, коли ми відійшли від однопартійної монополії КПРС, знову це завдання стає актуальним.

Сьоме. Кардинально змінити підходи до кадрової політики. Ключовими параметрами при призначенні, починаючи з найвищих посадових осіб, мають бути моральність, відповідальність, професійність і готовність працювати з першого дня. Кожен може робити свій висновок, чи відповідають цим ознакам і чи за такими ознаками призначали, починаючи від керівників, заступників і далі. Моя відповідь – ні. То питання риторичне. Хто може змінити цю ситуацію? Не Комітет, не Рада. Це повноваження президента. Він повинен їх змінити.

Восьме. Забезпечити належний соціальний захист людини в погонах. Солдат, так само як лікар і вчитель – це три професії, які визначають, чи є у країни майбутнє. Всі три професії, а зараз ми говоримо про солдата, отримають зарплату нижчу, ніж середня зарплата по країні. Це неприпустимо. Немає мотивації, йдуть не сильніші, не кращі, не моральніші. Це має бути виправлено. У тому числі – в частині службового і постійного житла. Чиї повноваження? Кабмін, записано в законах.

Дев’яте. Виправити диспропорції в грошовому забезпеченні у всіх силових структурах, які кричущі й явно не на користь армії. Хто може зробити це? Постанова Кабміну, його повноваження. І має це зробити.

Десяте. Припинити обман військових пенсіонерів, тому що підвищення грошового забезпечення для тих, хто служить, здійснюється за рахунок надбавок, премій і т.д., а військові пенсіонери залишаються при їхніх «бубнових інтересах». І вони закидають тисячами листів. Чиї це повноваження? Постанова Кабміну, відповідальність має прізвище.

Одинадцяте. Виправити кричущу несправедливість соціального захисту сімей загиблих військових. Я вносив такий законопроект №5108. Його провалили, Кабмін був проти, хоча Тігіпко обіцяв, що приймуть. Зараз новий зареєстрував – №9724 в січні цього року. Побачу, як приймуть його. А суть вам зрозуміла: коли, на жаль, помирає державний службовець-цивільний, його дружина отримає 70% від його зарплати як соціальний захист, якщо вона непрацездатна. А якщо, не дай Боже, гине військовий – то 30%, від меншого грошового забезпечення, ніж у державного службовця. Несправедливість? Так. Аргументи: кажуть, не вистачає 200 млн. грн. Вишки Бойка, там вкрали 2,5 млрд., і вже закрили це питання. Тобто не грошей немає – немає моралі й відповідальності.

Дванадцяте. Підняти, нарешті, з колін оборонно-промисловий комплекс. Я знаю, що будуть виступи детальні про це, але хочу сказати. Оборонно-промисловий комплекс – це не тільки сектори економіки, які виробляють зброю для армії та інших силових структур. Це, насправді, той сектор, який визначає інженерний інтелект нації. Або не визначає. В нас слово «інженер» скоро зникне зі словника, тому що все, що ви бачите у цивільному секторі, все чуже. І якщо не буде оборонний комплекс працювати, за підтримки держави, починаючи з фундаментальних, прикладних досліджень, розробок, які потім через конверсію йдуть далі у цивільний сектор – зникне взагалі розум нації. Це треба зупинити врешті-решт. Зрозуміло, що цей величезний сектор, яким у Радянському союзі опікувалося три міністерства, коли зараз його підпорядкували одному із десятка департаментів одного з міністерств – Мінекономрозвитку – це не рішення. Очевидно, треба повернутися уряду до вирішення питання про створення Агентства з питань ОПК, або іншої структури, яка мала би відповідні повноваження.

Тринадцяте. Забезпечити силові структури сучасним озброєнням і технікою. Без цього їх немає, то все на папері. І треба приймати, вже настав час, системні стратегічні рішення. Техніка постаріла за 20 років. Не помолоділа. Треба приймати стратегічні рішення: яку техніку ми спроможні виробляти самі (ясно, що це невисокий відсоток), яку в кооперації з кимось, на основі офсетних схем (і з ким само), яку закуповувати, брати в лізинг (і знову – в кого саме, бо це залежність на десятиріччя і це стратегічний баланс). Ці рішення не окреслені навіть в тих проектах, які вже прийняв уряд. Я кажу про Концепцію розвитку Збройних сил. Хто має повноваження для вирішення? Президент, Кабмін. Не Рада.

Чотирнадцяте. Усвідомити, нарешті, що військовий – це професія. Це не хобі. І це стосується всіх солдат – від рядового до генерала. І має бути чіткий контрактний принцип комплектування із зобов’язаннями обох сторін, у тому числі – з конкретними зобов’язаннями держави. Що робити для контрактної армії? Давно відомо. Перше – повноцінна бойова підготовка, друге – грошове забезпечення як мінімум на 10% вище за середню зарплату по країні, третє – службове житло і четверте – соціальний пакет: лікування, отримання освіти під час служби в армії. Чиї повноваження? Уряду. Людина в погонах – це особливий статус і особлива відповідальність. І я хотів би, як не прикро, сказати, що на жаль це втрачається. Комітет отримує сотні листів, коли порушуються права офіцерів, але їх підписують не офіцери, а їхні дружини. І це сумно. Офіцери ж завжди захищали жінок, а не прикривалися ними. Я хотів би, щоб мене також почули.

П’ятнадцяте. Провести демілітаризацію силових структур. Переконаний, форму і погони мають носити тільки в армії, більше ніде. На цьому шляху вже прикордонна служба та інші так само. Відділити форму, погони від соціального статусу.

Шістнадцяте. Підняти значимість військового звання, припинити девальвацію. Не може бути кількох генералів армії України в структурах, які мають чисельність 5, 10, 15 тис. Один генерал армії України, бо одна армія. Військові звання – це не подарунок до свята. Це має бути результат відповідної діяльності. Це повноваження президента. Відповідний указ.

Сімнадцяте. Фінансування силових структур здійснювати виключно за загальним фондом, ніяких спеціальних фондів. З 1 січня всі силові структури до 31 грудня повинні отримувати те, що прописано в законі, щоб не було потім ніяких «можливостей». Чиї це повноваження? Президент і Кабмін. Якщо хтось скаже, що для цього немає коштів – кошти є. І ми їх знайдемо.

Я сподіваюся, що буде розмова спокійна, предметна, конструктивна і зарані вам за це вдячний.

Анатолій Гриценко, голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони

Джерело: http://grytsenko.com.ua/news/view-dopovid-hrytsenka-pid-chas-parlaments-kykh-slukhan-pro-stan-ta-perspektyvy-rozvytku-vojennoji-orh.html


Коментар:

"Головний аспект, який закладено у Воєнну доктрину України полягає в тому, що у найближчі 5-7 років збройна агресія проти нашої держави у формі локальної або регіональної війни є малоймовірною. Таким чином, ми маємо час для проведення системних реформ Збройних Сил України та підвищення рівня їх боєздатності, насамперед, за рахунок технічного переозброєння", – ці слова секретаря Ради національної безпеки і оборони Андрія Клюєва були сприйняті багатьма експертами, як виправдання скорочення Збройних Сил та відвернення уваги від необхідності негайного вирішення питань, що стоять перед нашою армією. Розмови про малоймовірність військової агресії проти України чи відсутність загрози тероризму виглядають як мінімум дивно в умовах, коли політики сусідніх країн відверто висловлюють територіальні претензії до нашої держави, а у столиці та інших містах України прибирають урни для сміття в зв’язку з попередженням можливих терористичних актів.

Більшість доповідачів парламентських слухань зазначили повну неспроможність української армії діяти в умовах сучасних воєнних конфліктів, які потребують швидкого розгортання військових структур.

"Саме готовності до негайного застосування сьогодні і не вистачає Збройним Силам, які все ще залишаються фрагментом радянського війська, призначеного для масштабних війн зразка середини минулого століття, що вимагали тривалого мобілізаційного розгортання та такого ж масштабного ресурсного забезпечення", – зазначив начальник Генерального штабу В. Замана.

Слід зазначити, що військова неспроможність сучасної української держави не новина, і це питання досить гостро стоїть на порядку денному.

На нашу думку, головна проблема української військової сфери полягає в першу чергу у відсутності з боку влади відповідального підходу до сучасних викликів, свідомій підміні понять та плеканні дурної надії (класичної помилки), що «все станеться не зараз, якось обійдеться». Тільки за останній десяток років така помилка вже багатьом коштувала і життя, і свободи, і втрати власних цивілізаційних надбань, тобто – всього.

Яскравим прикладом вищенаведеного є декларування "позаблоковості", що начебто означає неучасть України у військово-політичних союзах інших держав. На практиці, для міжнародної військової політики цей факт нічого не значить. Позаблоковість не є синонімом військового нейтралітету, це просто політична декларація. Отримати офіційний статус нейтральної країни Україна зараз не може хоча б тому, що має на своїй території військові бази інших держав (Чорноморський Флот РФ). У разі конфлікту ЧФ РФ з будь-якою країною чи військовим блоком, Україна буде вважатися учасником конфлікту, не дивлячись на всі декларації про позаблоковість. Та й позаблоковий статус жодним чином не гарантує нам (Україні) дотримання гарантами нашої безпеки (США та Росія) власних зобов’язань, до яких, зокрема, належить і зобов’язання гарантувати Україні економічну безпеку (чи варто ще раз нагадувати про те, як один з «гарантів» – РФ – душить українську Незалежність цінами на енергетичні ресурси?). Як було справедливо зазначено на слуханнях, сьогодні світовий лад швидко змінюється, і те, що вчора було гарантіями, сьогодні – пусті слова.

Другим прикладом підміни понять і глибокого нерозуміння проблем є постійні розмови про контрактну армію.

"Наголошується про перехід на Контрактну форму. Але ж офіцери і прапорщики всі на контракті, і з них близько 45 тис. без житла – це все професіонали, які уклали контракт з державою." – зазначив під час парламентських слухань голова Спілки офіцерів України полковник В. Білоус.

Введення повного комплектування армії контрактниками нічого не змінить, якщо буде продовжуватися існуюча державна політика стосовно Збройних Сил.

Третім прикладом є поєднання в рамках однієї військової доктрини декларування позаблоковості і таке ж декларування введення принципу контрактної армії. Якщо позаблоковість означає самопроголошений нейтралітет, то наша країна повинна мати армію, значно більшу ніж армії країн, що входять до військових блоків. Але найкращими зразками нейтральних країн є Швейцарія та Фінляндія, які комплектують армію за призовом, і мають потужну систему загальної військової підготовки населення (мобілізаційного резерву, територіальної оборони тощо). Бо надія виключно на контрактні армії для нейтральних держав – це, в першу чергу, шалені економічні витрати. Чи спроможна наша держава на адекватне реагування? Відповідь очевидна – ні. Тим не менш, як стало зрозуміло зі слухань, експеримент з безпекою країни буде продовжуватися, а тому, панове, радимо кожному вивчити досвід тих, хто вижив у «югославському», «чеченському», «грузинському» та інших чисельних конфліктах і пам’ятати, що вже як хочеш жити у мирі – то, все ж таки, готуйся до війни.

Слава Україні!

Клуб "Спас"




Дані музичні твори розміщені з метою ознайомлення користувачів сайту з воїнською (зокрема козацькою і повстанською) та народною пісенними традиціями. Братство дякує авторам і виконавцям цих та подібних музичних творів за значний внесок у відновлення пісенних традицій.