Повстанці з Холодного Яру Боровицької сотні
Павла Солонька. 1922 р.

У 1921-му році боротьба українства з ідеологією політичного бандитизму, що організувалася на той час у вигляді комуністичної партії більшовиків на чолі з німецьким агентом Бланком-Леніним та іншими прихильниками параноїдальної ідеї «світового царства», увійшла в нову стадію загострення.

Про протиборство цивілізаційного характеру, що триває вже не одну сотню років і яка по суті і є Світовою війною на офіційному рівні якось не прийнято говорити. Тим не менш розклад сил та учасників цієї війни визначені, засоби, методи та тактика удосконалюються, а проміжні результати її історичного впливу очевидні і складають досить великий перелік: від голодомору у Давньому Єгипті та масового знищення населення Персії до геноцидів та етноцидів у Радянській імперії. Багаточисельні ліберально-буржуазні (соціальні та політичні) революції стали віхами цього глобального перманентного протистояння, якими одна з протиборчих сторін відмітила певні власні досягнення: знищення національних монархій та інших форм організації влади, традиційної віри, беззастережного національного патріотизму та морально-правових засад існування традиційних суспільств.

Бойові побратими. Німецькі й радянські військові вітають один одного з перемогою над спільним ворогом - Польщею. 1939 р.

«Побудова багатонаціональних держав без національних кордонів, (без) національних урядів, (без) національної валюти і національних ідеалів вже відбулася в США, СРСР і сьогодні відбувається шляхом створення чергової химери – Євросоюзу. В США представники різних рас і народів називаються «американцями» (хоча справжні американці – автохтонні індіанці – давно перебувають у резерваціях), в СРСР багатонаціональна, різнобарвна спільнота називалася «єдиним радянським народом», в Євросоюзі носії різних мов, традицій і етнічного походження набувають узагальнюючої назви «європейці»…Вейсгаупт, Маркс, Ленін, Троцький та інші ватажки сатанинського заколоту нацькували одне на одного різні соціальні верстви: спочатку буржуазію проти аристократії, потім пролетаріат проти буржуазії, користуючись плодами цієї внутрішньо національної ворожнечі. Сучасні послідовники цих політичних бандитів замість «соціальної революції» проводять «культурну революцію», під час якої відбувається те ж саме нацьковування, але вже не соціальних верств, а різних демографічних груп: жінки виступають проти чоловіків під прапором фемінізації; молодь – проти традицій старшого покоління («сексуальна революція»); сексуальні меншини, замість лікування своїх паталогічних збочень, - «борються» за «свої права» і таке інше. При цьому насаджаються аборти, контрацептивні засоби, свобода дошлюбних відносин, свобода віросповідання аж до переходу в сатанинські секти, свобода преси в розпусті, тобто абсолютна свобода і незалежність від традиційної моралі. Як наслідок – катастрофічне зниження народжуваності, передчасна смерть, соціальна апатія, поширення наркотиків і перетворення народу, за висловом відомого російського соціолога М. Данилевського, із самостійного історичного діяча на етнографічний матеріал». До цих слів Заслуженого працівника народної освіти України, почесного доктора і почесного професора університетів Білорусі, Польщі, США, Азербайджану та університетів ряду інших держав, почесного члена наукових товариств Англії, Росії, Румунії, США, України Георгія Щокіна, які чітко обмальовують картину того, що відбувається, хоча ми значно скоротили текст, слід додати ще декілька штрихів. По-перше відбувається тотальне перекручування і жонглювання терміном «тероризм» в угоду і для цілей справжнього Світового Терору, і тільки той, хто це розуміє буде здатен дати адекватну оцінку як подіям всередині України, так і тому, що відбувається за її межами, а отже і відповідно реагувати.

Ключем для розуміння ситуації є слова відомого на заході захисника громадянських прав і юриста Франка Доннера, автора дослідження «Цілі та методи американської системи політичної розвідки» (1981 р.):

«Хоча страхи перед іноземним шпіонажем можна експлуатувати з репресивними цілями широкого плану, як це й мало місце в минулому, динаміка такого розширення вимагає більш ефективного й правдоподібного подразника. За нинішніх умов головним кандидатом для обґрунтування розширення розшукових операцій є тероризм – явище, що глибоко сколихнуло суспільну думку в державах Заходу… Термін «терористичний», як і «підривний», набув якогось розмитого значення, що зробило його придатним для створення прийнятних умов щодо відновлення відповідних антипідривних акцій… «Терористичні» сценарії, терміново імпровізовані в останній момент з метою спасіння обох антипідривних  комітетів конгресу, заклали початок дешевому жанру, удосконаленому підчас компанії з відтворення не тільки самих цих комітетів, але й всієї системи розшуку. Головною темою цього пропагандистського наступу стали попередження про те, що Сполучені Штати опиняються беззахисними перед обличчям тероризму європейського зразку внаслідок демонтажу наших систем політичного розшуку».          

Загін московської Червоної армії укомплектований китайцями-інтернаціоналістами, що відправляється в Україну з метою протидії військам отамана Григор'єва. 1919 р.

По-друге, з Близького Сходу в чергове на зміну одному інструменту релігійного упокорення націй і народів активно, швидко й агресивно приходе інший. І хто знає, чи не настав час згадати часи, коли козацьке Запорожжя, при всіх ознаках і звинуваченнях у язичництві об’єднало українців під прапором Православ’я?

І по-третє: хоча й без надриву серця і розуму, але все ж таки слід пам’ятати, що на арену війни вийшла нова її форма – інформаційно-психологічна, особливості якої, за вдалим визначенням нашого співвітчизника, академіка Міжнародної академії інформації при ООН Миколи Івановича Сенченка, полягають в тому, що «більшість людей не відчувають воєнних дій, не здогадуються, що вона перманентна і відбувається щоденно, щогодини і щохвилини». Мета її зрозуміла. Саме її результатом мусить стати комплекс української колективної меншовартості, зокрема і військової, що так ретельно виховується лібералізованим інтернаціоналом, панування ідеї про історичну роль жертви, такого собі міфічного народу-страждальця, та знищення здатності до опору. Й вже постає новий історичний образ: наче не Ярославна плаче в Путивлі на заборолі, а сам князь Ігор, а його бойова дружина хникає поруч. Й виходе так, що тільки завдяки вродженому пацифізму Святослав з мечем в руці обійшов всю Східну Європу, і виключно заради перемоги демократії у всьому світі козаки берег Турецький воювали. Для того, щоб отакі психічні вивихи мали під собою «історичну основу» перекручується, редагується, замовчується або не визнається кожна сторінка славної та великої історії українства.

Ми не дарма на початку цієї статті згадали про 1921-й рік. Зазвичай прийнято вважати, що «громадянська» війна у цей час вже скінчилася, опір з боку українців, якщо десь і мав місце (звичайно як прояв класової несвідомості і нерозуміння братської місії північного сусіда), та був успішно подоланий і в Україні встановився соціалістичний рай. Замовчуються істинні причини декількох хвиль тотального організованого голоду на Україні, що звичайно надає цьому явищу скоріше ознак прикрого непорозуміння, ніж вказує на те, що проти нашого народу-воїна, що бився з загарбниками зі всіх сторін з надзвичайним героїзмом та стійкістю, було застосовано мабуть один з самих ефективних на той час видів зброї масового знищення.

При тому, створюється міф, що люди, українці, покірливо зносили знущання в силу отої самої генетичної миролюбності, яка, начебто, незважаючи на те, що в природі то є збочення, існує десь в нашому ДНК.

Взявши за основу історичну працю Володимира Улянича «Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду  українців у 1921 – 1933 роках» ми звернемо увагу саме на факти, які прямо чи опосередковано свідчать про розмах збройного опору загарбникам.

Вважається, що вже наприкінці 1920-го року більшовики почали контролювати більшу частину території України. Але це було, так би мовити, юридично, а фактично – всі магістралі і комунікації, майже всі населені пункти українських губерній контролювали повстанські частини та з’єднання. 

Переправивши Діючу Армію УНР за Збруч 21 листопада 1920 року, Головний Отаман Симон Петлюра планував у серпні наступного року її повернення в Україну, що повинні були підтримати чисельні частини і з’єднання вже на території України організованих ним Партизанських Збройних Сил і Повстанських Збройних Сил, які були сконцентровані переважно в Катеринославській (сьогоднішня Дніпропетровщина) і Херсонській губерніях. Воєнна розвідка частин Красної армії і Українська ЧК одержали ці повідомлення в грудні 1920 року. Більшовики розуміли, що зупинити повстання зможе лише голодомор на півдні України, тобто там, де були сконцентровані повстанські і партизанські частини і з’єднання УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Повстання планувалося розпочати в серпні 1921 року.

Більшовики завдали випереджального удару: вони підготували і провели голодомор на півдні України, що позбавило повстанців продовольчої бази і призвело до їх поразки пізньої осені 1921 року.

Терор засобом голодомору вирішував одразу кілька завдань:

29 серпня 1982 року в Канаді в м. Монреаль відкрилась 60 Конференція асоціації Міжнародного Права, на якій українці підняли питання про голодомор в Україні та було затверджено статут «Міжнародної Комісії з розслідування голодомору на Україні 1932-1933 років».

12 лютого 1988 року в Торонто відбулося перше організаційне засідання Комісії (СРСР на запрошення взяти участь в роботі Комісії відповів відмовою). Залишаючи поза увагою багаторічну роботу Комісії та окремі деталі зібраних свідчень, ми лише звертаємо увагу на головний результат її діяльності. Комісією було встановлено та офіційно оголошено, що:

тотальний голодомор 1921 – 1933 років забрав життя понад 10 000 000 українських селян!

Враховуючи все вищенаведене, мусимо наголосити, що військові дії, які супроводжуються масовим винищенням мирного населення у всьому світі давно кваліфікуються як воєнний злочин та злочин проти людства. 26 листопада 1968 року Сесія Генеральної Асамблеї ООН відносно таких злочинів ухвалила Конвенцію про незастосування терміну давності. З цієї точки зору особливо кричущим виглядає той факт, що жоден уряд часів української Незалежності так і не спромігся скликати Міжнародний Військовий Трибунал над організаторами масового знищення українців та їх правонаступниками, а риторика окремих можновладців рясніє заявами, за які, наприклад у тому ж таки Ізраїлі або Росії за подібне довелося б відповідати у суді та забути про політичну кар’єру.    

(продовження буде)

Відділ загальної інформації

*Bellum ante portas - Війна біля воріт (лат.)