У І775 р. Катерина II остаточно знищила останню Запорозьку Січ. Територія Запорозької Січі була включена у склад Російської імперії. Тисячі запорозьких козаків були вислані у Сибір, на Соловки,.... Не менша кількість їх переселилась у гирла рік Дністер та Дунай, у Туреччину та Польщу,.... Цими козаками засновано сотні міст, сіл та хуторів. З них сформовано Чорноморське козацьке військо Російської імперії, якому були надані землі (юридично не оформлені) на території нинішніх Херсонської, Миколаївської та Одеської областей України; Молдови та Придністров’я .

1790p., квітня 19. - Ордер князя Г.О. Потьомкіна-Таврійського Чорноморському козацькому війську про надання останньому земель у «Очаківському степу та на Тамані».

«...войска верных Козаков Черноморских кошевому Атаману Господину Бригадиру и кавалеру Чепеге войсковым старшинам и всему обществу На кинбурнской стороне земли не принадлежащие помещикам, а от Буга по морю до Днестра линиею на карте означенный, определяются для войска Черноморского. Присовокупляется к тому же округ Яниколъский с таманом на котором отданныя мне места с Рыбными ловлями самыми изобильными, любя войско навсегда оному дарую, для обозрения тамошних земель и вод, пошлите надежных людей и донесите мне о годности их; я же с моей стороны дам вам землемера для снятия плана».

(РДВ1А,ф.41, оп.1/199, спр. 127-138, арк.213. Копія. Група Г. Соціально-економічна історія. Група Д. Ліквідація війська. Переселення на Кубань)

На цей час з Кубані була вигнана Кубанська орда, землі були вільні, кордон з Туреччиною - не захищений.

2 червня 1792 p. віце-адмірал Мордвинов отримав наказ Катерини II, де, вказано: «В донесениях вы не упоминаете о флотилии казачьей Черноморской, которая по нашему предписанию должна была следовать к Очакову под начальством бригадира Пустошкина и с ним же воспринять плавание к Таману».

30 червня 1792 р. російська імператриця Катерина II підписала Указ "О пожаловании Черноморскому войску острова Фанагория с землями между Кубанью и

Азовским морем лежащими" :

«Войско казачье Черноморское, собранное покойным генерал-фельдмаршалом князем Потемкиным-Таврическим из верных казаков бывшей Сечи Запорожской, в течение последней Нашей с Портою Оттоманскою войны, многими мужественными на суше и водах подвигами оказало опыты ревностного к службе Нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг, Всемилостивейше поэюаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию с землею, между реки Кубани и Азовского моря лежащею и простирающеюся от Фанагории по морю до Ейского городка, по реке же приближающеюся к устью Лабы, Мы предоставляем дальнейшее от Ейского городка к устью Лабы разграничение учинить смежных губерний, Кавказской генерал-губернатору, Екатеринославской лее и Таврической губернаторам чрез губернских землемеров с депутатами от войск Донского и Черноморского, и по исполнении представить в сенат Наш карту с назначением границ. Войско Черноморское, помещенное таким образом на землях области Таврической, имеет относиться к тамошнему губернатору, и чрез него получать исходящие от военного Нашего начальства повеления». Опубліковано: ПСЗРИ. I. - Т. XXIII1792. - СПб, 1830. - С. 343.

На тобі Боже, що нам не гоже?

Цим документом Катерина II дала зелене світло на звільнення причорноморських земель від Чорноморських козаків ( Запорозьких козаків та їх сімей ), як свідків та учасників запорозьких вольностей.

До цього Указу були надані додаткові документи. Згідно з ними:

1. Кошовому отаманові Чорноморського війська Захарію Олексійовичу Чепізі (народився на Чернігівщині, полковник Протовчанської паланки Запорозької Січі) доручалась охорона кордону Росії з Туреччиною вздовж р. Кубань;

2. Дозволялось козакам-запорожцям, які не були приписані до будь-якого війська Росії, які уникли висилок та судилищ, вступати до Чорноморського війська та переселятись разом з ним на Кубань.

Ці документи в Кіш Чорноморського війська (на той час - Слободзея, нині населений пункт Придністров’я) з Санкт-Петербурга 15.8.1792 р. привезла депутація козаків на чолі з військовим суддею Чорноморського війська Антоном Андрійовичем Головатим (народився на Полтавщині, козак Кущівського куріня Запорозької Січі).

У цьому ж місяці 1792 р. командуючий Чорноморським флотом Росії віце-адмірал Микола Семенович Мордвинов одержав письмове розпорядження Катерини II з вимогою про негайний початок реалізації вищевказанного Указу - передислокувати козацьку гребну флотилію, частину піших та кінних козаків, морським шляхом, на Кубань.

Флотилія дислокувалась по різних Дунайських гирлах, на Дністрі та на інших річках. Флотилією командував Савва Білий. Зібрали флотилію (54 човни та баркаси. 10 з них виявились зовсім «неспособные к подчинке») у Слободзеї.

11 липня капітан П. В. Пустошкін прибув у Слободзею. 20 липня оглянув човни в урочищі Хаджибей та вибрав 26 «способных дойти до Тамани».

28 човнів залишились «при местном адмиралтействе». До них були добавлені 24 човни та 1 яхта нової побудови (побудовані козаками на початку 1791 р. за наказом Г. О.Потьомкіна в урочищі Фальче нар. Прут. Будівництвом керував полковий старшина Данильченко під контролем генерал-майор де Рибаса. Він за недоліки у постачанні виніс догану військовому судді А. А. Головатому, який за це був відповідальним. Ці човни та яхта 9 квітня 1792 р. під командою полкового старшини Височина вийшла у Галац, далі у Стару Юлію «дабы оснасткою вооружить». До оснастку провели у Слободзеї, та поступили підкоманду С Білого).

28 липня об’єднана флотилія прибула у Бугський лиман до нп. Станіслав для кінцевих ремонту та оснастки. Особовий склад флотилії нараховував 101 старшину та 2712 козаків; озброєння човнів - 32 гармати.

8 серпня 1792 г. бригадир П.В. Пустошкін с борту флагманського судна (бригантины, яхти) «Благовещение» видав наказ командирам частин козачої флотилії про відправлення її повз берег Криму, через Керченську протоку до Тамані..

16 серпня 1792 р. флотилія вийшла від Станіслава та 25 серпня благополучно добралась до Тамані.

Крім того разом з цією ескадрою йшли «партикулярные суда» - байдаки, дуби, лунтри, шайки.

Рапортом С. Білий від 10 вересня 1792 р. доповів «о казаках находящихся на гребной флотилии при Тамани»: «Полковников 4, старшин 4, ассаулов - 4, хорунжих - 4, квартирмейстеров - 4, сотников - 51, атаман и пушкарь - 21, канонир - 124, казаков - 3031. А всего 3247 ч.».

На допомогу козацькій флотилії М.С. Мордвинов виділив 11 транспортних суден Під важкі гармати та іншу зброю, «под сбереженьем корсерских судов». Вся ескадра, обігнувши Крим, ввійшла у Керченську протоку та розвантажилась у порту Тамань. Артилерія та козаки були дислоковані у Фанагорійській фортеці (збудована О.В.Суворовим). Це була перша група козаків, які колонізували Кубань. В честь 85-річчя висадки на Тамань (5.10.1911 р.) за рахунок пожертвувань, на місці висадки було відкрито бронзовий пам"ятник «Запорожцю» (скульптор Генріх Адамсон, естонець).

Друга група (кінних козаків) у кількості 600 чоловік на чолі з полковником Кордовським покинула свої степи і південним маршрутом: Слободзея, Бендери, Бендерський шлях, Соколи (нині м. Вознесенськ), Гардовий шлях, Кизикермен (нині м. Берислав), Таваньський перевіз, Муравський шлях, Чорний шлях, Ор (нині Перекоп), Ескі-Кермен (нині Старий Крим) - прибула (до 01.11. 1792 р.) у м. Керч. На кубанські землі група переправлялась човнами козацької флотилії (один козацький човен вміщав 50-60 чоловік).

Головний загін (третя велика група) під керівництвом Кошового отамана Чорноморського війська З.Чепіги, з канцелярією, похідною церквою та легким обозом у складі 2000 кінних козаків, 2.9.1792 р. вирушив із Слободзеї північним маршрутом: Слободзея, Бендери, Бендерський шлях, Соколи (нині м. Вознесенськ), Гардовий шлях, Кизикермен (нинім. Берислав), Таваньський перевіз, Муравський шлях, Кальміуський шлях (район-Н. Сірогози, Веселе, Мелітополь, Маріуполь,...), Черкаськ (гирло р. Дон), бар"єрні землі, Єйська коса (нині м. Єйськ), куди прибув 23.10.1792 р. Тут загін зимував, розбиваючи місця проживання для пізніших переселенців.

У травні 1793 р. загін прибув в Усть-Лабинську фортецю, а невдовзі пішов на Карасунський кут де заснував Кіш Чорноморського війська (нині Краснодар).

Четверта, незначна за чисельністю, група з обозом, південним маршрутом перевезла військові припаси через м. Керч на Тамань.

П’ята, найбільш велика група козаків та їх сімей, з пожитками, з домашньою скотиною, вирушила на Кубань 26.4.1793 р.(13.4. за новим стилем)

Після переправи у районі м. Кизикермен ця група була розділена на 2 загони.

Перший загін у складі 3-х колон піших козаків та легкого обозу під керівництвом полковника Івана Юзбаші продовжив перехід (після Таваньського перевозу) південним маршрутом (маршрутом Кордовського).

Другий загін у складі 17 колон кінних та піших козаків, їх сімей з пожитками та важким обозом під керівництвом полковника Тиховського (після Таваньського перевозу) пішов північним маршрутом (маршрутом 3. Чепіги. Тобто, через гирло р. Дон).

Ця маса людей, коней, рогатої худоби (великої та малої), з домашніми пожитками, в кінці кінців, досягла кінцевої мети у вересні 1793 р.

Шоста велика група козаків з обозом під керівництвом А. Головатого, який ще залишався у Хаджибеї (нині Одеса) після продажу величезної кількості козацького реманенту, 15 липня 1793 р. південним маршрутом виступила на Кубань, куди прибула у середині серпня 1793 р. Сам А. Головатий прибув на Кубань набагато раніше.

В загальній кількості на Кубань переселено більше 20 тисяч, як сімейних так і безсімейних чорноморських козаків.

Головний принцип переселення-козацька нагайка.

Велика частина козаків втекла за Дунай, у плавні, у Польщу, на незаймані землі.

Частина козаків, з тих чи інших причин та хитрощів, залишилась у нашій місцевості де вони заснували ряд сіл та хуторів. З цієї частини козаків де Рибасом була організована Чорноморська команда гребної флотилії при Хаджибеї. Кількісний склад цієї команди був біля 1200 чоловік, працею яких розбудовувався Хаджибей (з 1794 р. - м. Одеса).

Землі Запорозької Січі, землі "Ханської України", "вмілою" рукою Катерини II, через своїх прибічників, були очищені від вільних людей, від людей, які були пам’яттю своєї землі та традиціями свого народу, зародженими ще в часи Київської Русі.

Нинішня Одещина була у черговий раз обезлюднена, переведена знову у ранг Дикого поля. Землі ж продані та подаровані російським, польським, молдавським, німецьким, болгарським, сербським поміщикам та колоністам. Корінних жителів - на Кубань, на висілки...("... на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, їсте на здоров'я..."- Т.Г. Шевченко).

Де ті стежки та дороги, якими йшли наші предки на Кубань? Мостів та криниць не було. Безкрайні та безводні степи, байраки. Де ті могили?

Чи знайдете Ви, яку-небудь інформацію у шкільних підручниках про цей перехід, який і не снився Ганнібалу разом з О.Суворовим? А не завадило б. Може й почали би губити ту "хохлацьку" психологію, яку нам добре привили "мічурінці" імперських Росії та СРСР.

Велика дяка історикам-письменникам: П. Короленку, М. Тернавському, Б.Фролову, Ф.Щербині, Ф.Петруню, І. та Г. Сапожниковим, які приклали багато часу та здоров’я, щоби донести цю нашу історію до нашого українського читача.

Але ж ".. .якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя..."

(Т. Г. Шевченко).

Відомо, що у м. Одесі, на той час (1795 р.) проживало 2349 душ, ( військові, козаки та їх сім’ї тут не враховані).

Нині у м. Одесі встановлено та встановлюється ряд пам"ятників " її засновникам".

Чи за заслуги? Якщо за заслуги, то за які? Перед ким?

А. Головатий, виконуючи волю Катерини II гнав на Кубань людей з "вновь преобретенной земли", як скотину, як бидло... Використовував цих людей у своїх причорноморських маєтках заради свого особистого збагачення.

Не відстав від нього де-Рибас, "підбираючи" решту козаків. Йому дав гідну оцінку О.В.Суворов у своїх листах Д.Хвостову та М.Зубову:

".. .Сердце мое окровавлено больше о Осипе Михайловиче...". (Лист від 16.4.1796р., який написано за результатами розслідування діяльності де-Рибаса на посаді головного постачальника продовольства, води, амуніції та іншого для військ О.В.Суворова, де були виявлені підкуп посадових осіб, видання мертвих

за живих та навпаки);

".. .У Осипа Михайловича при мне умирает против прежнего 1/4 доля...".

(Лист від 5.5.1796р.);

"...О.М. Рибас не один раз меня предавал,...". (Лист від 30.8.1796р.);

".. .Рибас же до меня под Измаилом много судов напрасно потерял ...

шкиперного дела аза в глаза не знает чтоб возвигнуть или спасти упадшие черноморские флоты...». (Лист від 31.9.1796р.).

Винятково чітку характеристику де-Рибасу дали письменники-історики I. Сапожников та Г. Сапожникова. ( "А.В.Суворов. Документы. Военное издательство МО СССР. Москва. 1953г.»; I. та Г. Сапожникови «Запорожские и Черноморские казаки в Хаджибее и Одессе").

Чи це заслуга перед Україною, перед Одещиною? Ми ж їм, за ці "заслуги"ставимо у м. Одесі пам"ятники і розказуємо у школах нашим дітям про "їх велич".

Пам’ятника ж дійсному розбудовнику м. Одеси немає.

Хотілось би, щоби ми, в котрий раз, згадали слова Т.Г. Шевченко із "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє".
"...не дуріте самі себе..."
"...не дуріте дітей ваших..."
"...та й спитайте
Тойді себе: що ми?
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
Той побачите...", що нація має знати свою історію і мусить дати оцінку тим, які віками забирали її історію. Потрібна правда і правдиві висновки з цієї правди.

До цього часу чорна ніч покриває історію нашої країни та історію майже кожного громадянина України. Ми знаємо своє коріння до діда-прадіда, і не далі. Ми були "Івани" безрідні, але ми вже не хочемо ними бути. Ми подолаємо своє безпам’ятство.

Ми не претендуємо на істину в останній інстанції при викладенні цього погляду на переселення козаків на Кубань. Ми запрошуємо істориків нинішніх, істориків майбутніх, просто людей, які не байдужі до своєї історії та майбутнього своїх дітей та онуків, прийняти посильну участь щодо вивчення історії свого міста, села, родини; знайти історичні пам’ятки (реліквії) пов’язані (чи не пов’язані) з викладеним матеріалом та принести (направити, показати, повідомити про них,...) їх на нашу адресу.

Бажано, щоби влада, у т. ч. влада Одещини, провела необхідні заходи з метою вивчення ролі та місця Запорозького та Чорноморського козацтв на теренах Одещини, щоби на наукових висновках можно було сказати: чим є переселення Чорноморських козаків на Кубань для України (Одещини)? Трагедією? Вершиною щастя? Героїзмом?....Чим?

Може тоді на місці пам’ятників (в якому вигляді б вони не були) А. Головатому, де-Рибасу,... (не за місцем їх знаходження, а за глуздом), як "героям наших побед", будуть пам’ятники: "Козаку-Запорожцю"; "Козаку-Чорноморцю"; "Жертвам переходу на Кубань", "Козакам",... ?   Одеса, Одещина - це Україна!

Може тоді ми зрозуміємо, що м. Одеса, як населеному пункту, не 212 років, а 590, з «гаком». Рівно стільки пройшло з того часу (1415 p., а може й раніше) коли цей населений пункт вперше з"явився на сторінках документів під назвою Коцюбіїв

(Кочубіїв,...).

Чи може нам конче потрібний відлік часу починаючи з Катерини II, щоб підтвердити тезу, що Україна все ж таки окраїна Росії?

При будь-якій відповіді на ці запитання ми зможемо зарубцювати у своїй пам’яті, пам’яті громадянина України деякі дати, одну з них - 30 червня 1792р. (14червня за новим стилем).

А може все-таки краще жити тільки пам’яттю про Берестечко? Про інші наші поразки?

А Батіг, Зборів, Жовті Води, Конотоп?... Забудемо? Щоб нам було тепліше.

Мала Рада Міжобласної громадської організації
Чорноморський округ "Козацтво Запорозьке"