6.05.1952 – 14.03.2011

«Якщо бути точним, я називаюся полковий отаман. Наша Кальміуська паланка охоплювала територію від річки Вовчої до Самари на півночі і до Дону, включно з Ростовом, Таганрогом і Азовом. Раніше полковник з канцелярією сидів в Домасі, нині – Маріуполь. І паланкова старшина, зокрема, займалася збором податків на утримання війська, забезпечувала необхідне постачання. Від господарчої діяльності на землях війська і отримувалися засоби на існування козацтва. І тепер козак мусить бути власником: власником землі, майстерні чи невеличкого підприємства. Так мусить бути, це необхідно відродити» - такими словами Анатолій Петрович розпочав розмову з журналістом донецької газети «Акцент» влітку 1992 року. Хоча сумніви журналіста щодо правового та соціального статусу відродженого Українського козацтва, як і посадових обов’язків «руководітєля паланкі», така відповідь не розвіяла, уся подальша розмова набула вже зовсім іншого змісту та значення. Як з’ясувалося, «запорожєц со знамєнитой рєпінской картіни, гоголєвскій Тарас Бульба» зовсім не був налаштований грабувати турок та організовувати походи на ляхів.

Навпаки, все, про що далі йшлося в розмові, більше було схоже на обговорення політичної та економічної програми, на настанову для сучасного козацтва. Обраний ще у 91-му до Координаційної Ради Донецького крайового РУХу шахтар Анатолій Бондаренко вже прекрасно розбирався у тих цілях та завданнях, які постали перед народом Незалежної України та її козацтвом, і шляхах їх вирішення. Більшість з них тією чи іншою мірою залишаються актуальними і на сьогодні.

Яскравим прикладом того була участь у розробці та реалізації інформаційної підтримки національного руху та козацтва. Сам Анатолій Петрович, будучи автором чисельних заміток, інтерв’ю та статей у місцевій та республіканській пресі, розумів всю необхідність створення власного офіційного джерела інформації Українського козацтва. У розробленому листі-зверненні, яке підписав В’ячеслав Чорновіл, зазначалося:
«Українському козацтву потрібна своя газета. Поміж нас відсутня оперативна інформація про роботу того чи іншого козацького товариства, запізнюються повідомлення про рішення Генеральної канцелярії. Нема конкретної ділової розмови про нашу діяльність. Одне слово, газета потрібна. Але видавати її у наш час Генеральна канцелярія просто не зможе через брак коштів. Проте  ми вже маємо видання, яке з перших днів підтримує відроджуване козацтво, сповідує козацькі принципи. Це українська патріотична газета «Гарт». В основу концепції нового тижневика закладені козацькі принципи. «Гарт» буде виданням, яке передусім спирається на діяльність Українського козацтва. Заодно тижневик прагне стати і Всеукраїнською газетою для осередків (козацтва), організацій Пласту, Спілки офіцерів України, Товариства сприяння обороні України і, безперечно, Товариства охорони пам’яток історії та культури, де Українське козацтво – колективний учасник. Відтак, шановне товариство, можна сказати, що «Гарт» - це газета козацька».

Події 1992 року, що були пов’язані зі створенням осередків російського козацтва на території України, та діяльність у подальші роки принесли Анатолію Петровичу славу «політика» від козацтва, здатного до тонкої дипломатії та жорстких рішень. Завдяки тому у Заяві Генеральної канцелярії Українського козацтва з приводу створення на Луганщині та в інших містах України формувань донського козацтва та прийняття козаками присяги на вірність Росії, зокрема, зазначалося: «акт прийняття цієї присяги носить зрадницький характер стосовно України. Пропонуємо тим, хто склав «Присягу на вірність» іншій державі якнайшвидше переглянути своє рішення або залишити територію України. У випадку невиконання цього, Українське козацтво залишає за собою давнє звичаєве право захисту своєї матері-України».

У березні 1993-го року у Києві відбулася зустріч делегацій Кубанського козацького Війська та Українського козацтва. Офіційно, підставою тієї зустрічі було відзначення 75-ї річниці проголошення Кубанської Народної Республіки. Але не обійшлося без обговорення зовсім не простих відносин, що виникли між козацтвами України та Росії. На зауваження, що наслідком заяв, подібних до згаданої, може бути кровопролиття, Анатолій Петрович відповів:
«Ви зрозумійте одне – в нас є своя держава. І якщо навіть звернутися до історії, то і в Запорозькій Січі був донський курінь, але його козаки служили Січі. Не дай Бог, щоби все це відбулося! Військовий конфлікт… Вони теж так вважають. Але вони ж і ведуть до того. Не дай Бог!.. А про козаків, до речі, донський отаман Мещеряков сам казав: українські козаки, які живуть на Дону, повинні Дону служити, донські козаки, що живуть на Україні, повинні служити Україні».

Проявлена державницька позиція та вірність старому козацькому звичаю, що послугувало знаходженню шляхів порозуміння, загалом та значна роль постаті Анатолія Бондаренка в сучасній історії козацтва не залишилися по за увагою козаків України та Росії.

Особливо Анатолій Петрович пишався Універсалом Українського козацтва, яким зазначалося, що козак Кальміуської паланки Бондаренко є «Старійшина паланки до кінця свого життя і має право представництва в Раді Старійшин Українського козацтва».

Гордістю козака були і «Знак ордена Донского Атамана Бакланова» (1996 р.) та хрест «За возрождение казачества» (2000 р.), якими Анатолія Петровича було відзначено козаками Росії «в воздаяние заслуг перед казачеством».
Зважаючи на уроки минулого та сьогодення Анатолій Петрович наполягав на необхідності відтворення військової сутності Українського козацтва та поширення козацьких військово-демократичних звичаїв на всю Україну:
«Як військовозобов’язані, ми згадуємо про це в звичайних умовах не дуже часто, для нас це завжди було десь на п’ятому-десятому місці. Було на п’ятому, (тепер) буде на другому. Хоча постановка питання не зовсім вірна. Бо, нагадаю, козацький уклад життя – це перш за все Воля, яка ґрунтується на вільному господарюванні, силі озброєної громади та контролі влади.  

Які питання стоять перед Українським козацтвом?
Можу сказати коротко – зробити всю Україну козацькою, покозачити Україну. Це моя мрія. Це означає, в першу чергу, перегляд умов формування Влади у напрямку поширення принципу виборності в усіх гілках влади: коли ще не було тієї Америки, коли всюди панувала монархія – там королі, там цари сиділи - в нас була виборна судова влада, була виборна старшина, обиралися гетьмани і кошові. В нас був свій Звичай. Тепер це треба відродити. Наша мета, повторю, зробити козацькою всю Україну!».

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл"