"...Вже з десяток літ по Україні і Кубані їздять споряджені групи, збираючи цю традицію (од п.п. Грунтовського, Білова. З м.м. Красноярська, Саратова, Дубна, Твері, Краснодару та й Одеси. Наприклад "хлопці" з вул. Гарібальді 10). Лихо те, що потім усе видається за Руський рукопаш. Поки що вдається цьому запобігти завдяки тій же традиції відповідальності, та своєрідності виду. Але найбільше - порядності козаків та їх любові до спадщини і усякої відрази до чужої цікавості. Можна ще додати таке. З цією боротьбою пов'язаний (нерозривно) козацький Звичай і історія козаччини так, як вона переказувалася у сім'ях, а не офіційних записах. Для нині штучно-ущербного менталітету, посеред юнацтва, гадаю це має певне значення...

З шаною. Петрович. 6.ХІ.1993 "

"...В Росії нині повальна фашизація і основна маса підтримує в цьому Путіна-Муссоліні. Такий їхній генно-ментал в час нинішній. Це при повному фіаско їхньої насмиканої агрес-культури.
Спас, як не крути, це частка спадкової Української Культури. І тут слова зайві...

(Л.П.Б. 8.Х - 05р)"

"...Війна за Слова - коли за Словом Правда життя (люди). Словоблуд - прикмета шакалотварин."

"...Шануючи чуже, все ж природньо любимо перш за все своє. На нашому Світовому перехресті найбільш жорстоких воєн, обов'язок нас, українців, Козацької нації - знати спадщину, щоб мужньо, як предки, захищати свою землю - матір Україну...

(Л.П.Безклубий, "Український національний рукопаш. Звичаєвий "Спас-Гоп", 4.7.1998)"

"За українців без російської мови. З паєм і власним заробітком.
Місце мерседесного прихватизатора, "работодателя", свавільника, україноненависника - в тюрмі (пожиттєво).
Україна без Ізраїлю, Америки, Росії.
З людською гордістю Українським Ладом.

(Л.П.Безклубий, 4 квітня 2004р)"

"Звичай - це система правових норм нашого народу, на базі яких виникає феномен Козацтво. Тільки завдяки цьому після розпаду Скупи Військо Запорозьке було найбільш могутньою військовою та моральною силою в світі. І тільки порушення(Звичаю) довело наш народ до національної катастрофи. Останні прояви збройної боротьби за Звичай - УРПА Махновщини та частково УПА.

(З Положення про Раду Старійшин)"

"Козак - носій Національної культури Народу своєї Землі - матері України."

"Тип українця, особливий тип і незнищенний. Споконвічно і геополітично українство стояло на приватно-громадському господарюванні, підкріпленому озброєним народом і освяченому досвідом Звичаю совісті... "

"...Жити на Світовому Перехресті (у Краю Предків, Землі-України) може тільки унікально сильний народ. Ми такі є! Але любому багатотисячолітньому ресурсу без поповнення чи повернення хоч на 300-400 років до свого Ладу (інтересу) приходить кінець..."

"Ми не йдемо далі! Спочатку кара за 17-річний глум. Конкретно конкретних (на всіх рівнях)!!! А потім, патріотично, озброєнно і звичаєво - ідемо далі!!!

(Л.П.Безклубий, жовтень, 2007 рік)"

"… «Хрест», «Бойовий Гопак», «Собор», і інші, які ще обов’язково будуть – суть реконструкції пошукові, спадщини розкиданої. Явище позитивне. В пошуку святинь люди стверджуються. Все суть додатки до «Спасу» чи сучасні його напрями. Спас правильніше і повніше зветься звичаєвим «Гопки спас»…

(Лист не датовано)"

"Тотальний контроль над торгівлею харчуванням. Так, щоб населення села і міста було в злиднях. Тоді все інше ними керується автоматично. Крім озброєної поліції – ніякої іншої зброї."

(Л.П. Безклубий, «Принципи жидодемократії», друкується з листа)

"Надсилаю за своїм підписом список носіїв спадщини… Інакше … "чорнушні"… антиукраїнці заполонять все. Бо маскуватись під національну традицію стає матеріально вигідно. Тож… зібрав своїми руками випестуваний урожай – чекай Орду, святи шаблі. Таке каже мудрість досвіду народу нашого… Зараз Великий Луг – вся Україна!"

(Л.П. Безклубий, з листа)

"Окупант жив віки своїм життям разом зі зрадниками, а народ – Спадком своїм…"

"Право розмовляти російською на Україні ще треба заслужити…"

"Ми ще побачимо, братця, хто з нас останній буде сміятися: чи ми, чи торгашня безрідна з номенклатурою з-забугровою…"

(Л.П. Безклубий, Зі збірки «Спадщина. Лекція: З історії Древньої України та Сучасної Козаччини. Тільки для Спас-пирієвих пластунів»)

"…нинішнє братство вільних людей мусить відігравати таку ж роль, як і в минулому. Більше того, якщо тоді наша нація не була так зденаціоналізована, то нині вона цілком зрусифікована. І наш обов’язок відродити культуру, традиції аж до того, щоб наша республіка не просто називалася Україною, а стала козацькою. Треба … щоб козацький дух до нас повернувся ще в більшій силі, ніж тоді.

…Козак – це людина, яка втілює всі національні риси українського народу.

…Козак – це душа народу.

…В козацтві усі наші корені."

(Іван Макарович Гончар, 28.03.1992 р.)

"Сучасна козаччина повинна стати тією могутньою силою, з якою повернеться здоров’я нації, вона має покласти край русифікації українців – цьому великому лиху…

Козаки й сьогодні мають виглядати козаками. Та й армія українська мусить мати козацький вигляд. Хоча в ній і залунала українська мова та оновилися мундири, але не такою мірою, як у військах січових стрільців, Симона Петлюри, УПА…

Україна піде тим історичним шляхом, на якому її зупинила імперія. Ще збереглася молодь з прадідівським характером. Слід спрямувати її правильно. Хай згадається сьогодні кожному, що в козакові бачили передусім захисника, оборонця."

(Іван Макарович Гончар, 10.09.1992 р.)

"Та година, за яку писав Боровиківський і Шевченко припала на нас. Зараз. Ворушімось, бо загинем. Всі. Але шанс є. Він підготовлений загиблими раніше, заради нас, і вони це знали. Вклонимось їм за цей подвиг... "

(Л.П. Безклубий, Лист не датовано)

"Наші роди на Звичаї билися завжди до останку, не зраджуючи, на протязі тисячоліть поколінь. І нам, їх гіркий, і славний досвід однаково зараз цінний і потрібний. "

(Л.П. Безклубий, За матеріалами "Звичкасети")

"Лаштуючи козаччину дня сьогоднішнього не забувайте, що спадщина (не запозичена) таки збереглась і нас нині виносить, як кінь вірний у скруту."

(Л.П. Безклубий, 3.04.2002 р.)

"Історія - це кров предків і вона вчить нас не йти вдруге шляхами безславними."

(Теодор Скрипець)

"Козак: одна рука на чепізі, друга на шаблі."

(Анатолій Бондаренко)