В 2010 році наш сайт відвідало 47 900 чоловік з 70 країн світу (97 386 переглядів сторінок).

Дякуємо читачам за увагу до нашого сайту.

Зустрічаючи Новий 2011 рік, пам’ятаймо власну історію та якого ми, українці, Роду-Звичаю. Слава Україні!

"Завдання на Україні настільки великі, що для їх вирішення потрібно кілька армій. Це під силу тільки військам РРФСР". (Вацетіс у телеграмі до Антонова–Овсієнка).

Після приходу до влади більшовиків в 1917 році з губерній Росії в Україну проти місцевого населення було кинуто 1 мільйон 200 тисяч лише регулярного війська(яке, за данними 1921 року, на 85 відсотків складалось з великоросів), а з «частинами особливого призначення», ЧК, ГПУ, міліцією, винищувальними і каральними загонами - близько 3 мільйонів війська.

З перших років окупації більшовики організували в Україні репресивно–каральну систему, до якої входило 18 концентраційних таборів. Документи свідчать, що штучний голод був організований, аби придушити народну війну, зламати опір українців. У Росії боротьба була інакшою (не всенародною) - за те щоб повернути царський устрій. В Україні ж повстанський визвольний рух, як і козацтво — вийшов iз народу. За чекістськими документами, представленими в експозиції «Народна війна» Музею совєтської окупації (м.Київ, вул. Стельмаха, 6–а) про самооборону українців («бандитські формування» з хліборобів), наприклад, упродовж 1917-1932 років в Україні діяли 692 підпільні організації та їхні осередки, 1435 повстанських загонів, з них – 689 відомих, 746 – маловідомих, в цей період в Україні відбулось 268 селянських повстань.

Зрозуміймо, що це була війна не «громадянська», а справжня народна війна за незалежну Українську державу проти російського окупаційного режиму, проти «червоної чуми», яка виснажилась, захлинулась на нашій землі в намаганнях «розпалити» «світову пролетарську революцію».

Окупаційна адміністрація знову намагається за допомогою «уборочно-реквизиционных отрядов» зробити народ «пролетарями». Пам’ятаймо полеглих за нашу свободу. Не забуваймо своє козацьке коріння.

27 – 28 грудня 2010 р. на телеканалі “Культура” відбудеться презентація фільму Романа Коваля і Олександра Домбровського “Юрій Горліс-Горський” – про боротьбу за Самостійну Україну хорунжого Армії УНР, осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, підпільника, політв'язня, видатного українського письменника.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" вітає Україну з Козацьким Новим Роком, молодих козаків з посвятою, а отамана та старшину з обранням!

16 грудня відбулася зустріч козаків Братства з лідером гурту "Рутенія" Анатолієм Сухим.

Дякуємо пану Анатолію за гостинність і сприяння.

12 грудня, 92 роки тому народився Леонід Федорович Биков - перший Степовий Батько українського козацтва за часів московсько-більшовицької окупації (т.зв. УРСР), справжній народний улюбленець («у нього душа – як окраєць хліба, хоч до рани її притуляй»), якого ненавиділа влада за безкомпромісність і відвертість. Биков був внутрішньо вільною людиною. А вільна людина завжди непередбачувана, бо робить вона тільки те, що їй підказує власне сумління.

Несподіваний виступ Леоніда Бикова на 60-тій річниці КДБ УРСР з закликом до сумління, покаяння визвав шок і злість у тодішнього керівництва. По «правдолюбцу» вирішили вдарити через родину, дітей, а коли і через це не вдалося зламати Бикова, то застосували перевірену «зброю» - «випадкові» «автокатастрофи».

Перша спроба виявилась невдалою - «Может, хватило бы и одной, но они с мамой нечаянно выжили.» (Олесь Биков). За кілька років потому (12 квітня 1979 року) «зустріч» з асфальтировочою машиною для Бикова вже виявилась фатальною. Намагались пов’язати цю аварію: то з інфарктом (судмедекспертиза показала що його не було на момент аварії), то з самогубством (тоді навіщо йому було тиснути на гальма протягом 22 метрів до моменту зіткнення). За остаточною версією слідства – аварія відбулась "из-за грубой небрежности неопытного водителя" (Леонід Биков, маючи великий досвід за кермом наїздив не одну тисячу км). Цей спосіб прибирання справжніх синів України гебістською агентурою було задіяно неодноразово – згадаймо В’ячеслава Чорновола, Анатолія Єрмака.

Україна ще чекає на свою Люстрацію. Рано чи пізно винуватців буде покарано.

6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла Закони України: "Про оборону України"та "Про Збройні Сили України".

В цьому році держава своєрідно зустріла це свято - "парадом" в Києві з кордонів міліції з металевими щитами, загонів «правоохоронців» у повному обладунку навколо новорічної ялинки, яка стала приводом для розгону акції протесту.

Не всі нині, на превеликий жаль, розуміють значення власної армії, призначення якої захищати суверенітет та незалежність держави від зазіхань зовнішніх агресорів. Сподіваємося, що українські військові це розуміють, на відміну від Президента, уряду і парламенту, які замість адекватної відповіді на зазіхання президента Румунії Бесеску на територіальну цілісність України, борються проти добробуту українського народу.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" та Клуб військово-прикладних систем бою (первинний осередок Товариства сприяння обороні України) щиро вітають українських вояків, які захищають свій народ, рідну землю і не забуваючи багатовікового славного минулого, продовжують бойові традиції козацтва та визвольних змагань.

30 листопада Рада Отаманів Терського Козацького Війська розіслала звернення, з яким можна ознайомитися, наприклад, на дуже цікавому сайті з назвою "За единый русский народ" .Цей додатковий штрих до загальної картини показує на кого, зокрема, розраховує в своїй інформаційній політиці сучасне Терське козацтво.

До написання цього звернення терських отаманів підштовхнули події, що відбулися в ніч з 26 на 27 листопада в місті Зеленокумськ Ставропольського краю. Місцеві козаки вступилися за честь дівчини, яку приїжджі чеченці намагалися зґвалтувати. Чеченці виявилися пов'язаними з охороною Кадирова, і у відповідь на претензії просто обстріляли козаків з травматичної, та імовірно, вогнепальної зброї. Серед постраждалих – семеро козаків і один чеченець, якому влучили в голову цеглиною. За наслідками конфлікту відкрито п'ять кримінальних справ, однак козаки побоюються, що справи проти чеченців будуть спущені на гальмах, як вже неодноразово відбувалося; тим більше, що в інциденті замішана сумнозвісна охорона Кадирова, яка в самій Чечні вважається страшнішою за будь-яку мафію. Тож претензії козаків цілком виправдані, але загальний зміст звернення викликає змішані почуття і відвертий негатив.

Жадоба до наживи зіграла злий жарт з представниками "української" влади (окупаційної адміністрації) - загроза зубожіння об’єднала українців з усієї країни. Якщо Тігіпко з Азаровим не знають, які ще додаткові податки ввести, можуть почитати гарну статтю "Скарбничка податкових див" . А українці повинні пам’ятати, що податок, який збирають окупанти, називається даниною. Годі вже платити данину!

Клуб військово-прикладних систем бою (Товариство сприяння обороні України) висловлює подяку інструктору Клубу голові Олександрійської школи традиційного козацького бойового мистецтва "Спас" Кисляку Сергію Іоновичу за сприяння у реалізації завдань Клубу.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" повідомляє про офіційну реєстрацію свого представництва у місті Рівне.

Вітаємо рівненчан з офіційною реєстрацією!

10 листопада виповнюється 90 літ від того дня як селяни уманських сіл Легедзиного, Вишнополя, Косенівки, Зеленькова, Кам'янечого, Рогів і Тальянки виступили проти московської комуни . Під час повстання, яке закінчилось поразкою, загинуло близько 100 селян.

Легедзинська громада вирішила гідно вшанувати своїх земляків. Ідея вшанувати борців за волю України належить директорові заповідника "Трипільська культура" Владиславу Чабанюку та Сергію і Валерію Афанасьєвим, правнукам учасника повстання Івана Калениковича Павленка. Внаслідок їхніх зусиль та зусиль багатьох легедзинців 7 листопада в селі Легедзиному Тальнівського району Черкаської області постав прекрасний монумент борцям за волю України роботи заслуженого художника України Миколи Теліженка.

Нестор Махно

"Махновський і оунівський рух є родинно-близькими явищами. Це різні форми «партизанщини», що ставила своєю ціллю утворення на землях України нового суспільного ладу, який відповідав би потребам українського народу.
(Оксана Ліанова "Нестор Махно. Український відлік.")

8 листопада (за новим стилем) 1888 року в селі Гуляйполе Єкатеринославської губернії, на землях давніх запорожців, народився Нестор Іванович Махно, лідер найбільшого в ХХ ст. селянського повстанського руху за "звільнення рідної України від російського гніту" , від "московських насильників" .

Той факт, що на теренах одного й того ж географічного регіону, населеному одним і тим же етносом у різні історичні епохи виникають масштабні народні рухи, які мають виразні риси спорідненості і одночасно спостерігається відсутність цієї подібності десь інде, говорить не про випадковість, а про саму звичайну історичну спадковість цих явищ - однокореневість махновського руху з традиціями запорозького козацтва. Обидва війська існували переважно за рахунок самопостачання, спирались в своєму існуванні на енергію низових верств українського селянства. Ідентичним був принцип комплектування війська - територіальний, з переважно добровільним характером вступу. Командний склад був виборним, невіддільним від рядової маси, мав якнайширші внутрішні повноваження, що поєднувались з можливістю його заміни згідно рішення загальної ради бійців, що визнавалась головним керівним органом. Військові трофеї збиралися у спільну власність з подальшим пайовим розподілом. Обома військами була витворена самобутня військова тактика, що базувалась на застосуванні маневру непрямих дій, посиленій розвідці та застосуванні військових хитрощів як тактичного чинника.

Ставлення діячів УНР до повстанства як до національно незрілого руху, зневажання негайними селянськими вимогами, викликало врешті-решт недовіру українського села до держави, що обернулось трагедією загальнонаціонального масштабу.

Пропонуємо вашій увазі скорочену статтю С.Бордульова «Махно і Україна» .

Видатним явищем козацтвознавства став вихід книги «Україна - козацька держава», автором-упорядником якої є В. Недяк [18]. Проте, цей компендіум має суттєвий недолік: книгу створено з позиції реєстрового козацтва, а вільне – ледве окреслено. Між тим, воно первинне і має власну історію – забезпечену джерелами, витоки яких розглядаються нижче.

«Нав’язуючись до військових традицій нашого славного минулого
 з давніх часів і з часів визвольної боротьби в 1918–1922 рр.
армій УНР і УПА називати всіх вояків УПА – козаками.
Козак – є почесне звання борця за Українську Державу.»
(з Наказу керівництва УПА про бойову, морально-політичну
та організаційну підготовку військ до збройної боротьби
за самостійну Українську державу.)

В жовтні 1942 р. рішенням Проводу ОУН постійні збройні відділи Самооборони переформовуються в одностайну Українську Повстаньську Армію.  Правильна політична постановка, планові й обдумані політичні кампанії, вперта й послідовна практична робота ОУН дали поважні успіхи - уже в липні 1943 р. (а для східніх областей переломовою була весна 1943 р.) 12 областей України  постали на шлях збройної боротьби проти окупантів. Боротьба за Самостійну Соборну Українську Державу вступила в нову, вищу фазу - національно-визвольну боротьбу українського народу аж до здобуття державности і створення органів незалежної державної влади в Україні:
«… жоден окупант добровільно не дасть поневоленій нації самостійносте … цю самостійність треба здобути збройною силою. Спочатку така збройна боротьба мусить мати форму партизанських боїв, а згодом вона перетворюється у збройний виступ цілого народу при одночасній організації регулярного війська.» (Євген Рен, Вступне слово до книги С.Ф. Хмеля «Українська партизанка»),
«в зв’язку з сучасною політичною ситуацією …стоїть справа участи цілого народу в нашій боротьбі… Ніхто не має стояти збоку. …небезпека грозить сьогодні цілому народові, тому всі його сини мусять стати до боротьби. Навіть тисячі найбільш відданих борців не здобудуть України, коли весь народ не приймеучасти в боротьбі…єдино політичне й мілітарне зорганізований нарід може зберегти себе перед знищенням» (Постанови Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН, 1943 р.)

Пропонуємо вашій увазі книжку бойових статутів УПА "Українська Партизанка" , яка узагальнює бойовий досвід перших кількох років боротьби, та текст Постанов Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН , 1943 р.

Пам'ятник на честь Колківської Республіки.

Формуванню Української Повстанської Армії(жовтень 1942р.) передувала кропітка підготовка, важливою віхою в якій були рішення прийняті на Першій Конференції ОУН у вересні 1941 року. На той час український народ, давлений жахливим червоно-московським ярмом та кривавим терором ЧК, ҐПУ, НКВД, ще сприймав німецьку армію , як визволителів і вірив, що вона принесе Україні волю. Розуміючи це , ОУН, знаходячись в підпіллі , зазнавши масових арештів від німців, проводить 19 вересня 1941 року у селі Сороки біля Львова Першу Конференцію ОУН, на якій приймає рішення про організаційну підготовку до активної боротьби з німецьким окупантом. Кожного члена ОУН зобов'язується пройти відповідний військовий вишкіл. У кожній місцевості проводиться пропагандивно-роз'яснювальна робота серед населення, організовуються "Самооборонні Кущі", які об'єднуються в одностайну організацію під назвою "Українська Народна Самооборона – УНС"( на Західній Україні, яка згодом влилася в ряди УПА). Час показав що рішення по організованому самозахисту українським населенням від нових грабіжників були прийняті вірні і своєчасно.

Пропонуємо вашій увазі скорочену статтю Володимира Лиса «Про Колківську республіку знали від Львова до Мінська» , про яскравий приклад зорганізованої на Волині народної самооборони.

Новина від історичного клубу «Холодний Яр»

Пам'ятник споруджено в центрі села Мельники Чигиринського району, поруч з монументом Холодноярським героям, на місці, де колись стояла церква Святої Покрови, де не раз бував Юрій разом з побратимами – старшинами та козаками полку гайдамаків Холодного Яру.

Із 4 по 13 листопада 2010 року у Харкові буде проводитися V Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах ім. Гната Хоткевича.

14 жовтня Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" та Клуб військово-прикладних систем бою організували та провели покровські святкові стрільби пам’яті Отамана Бульби-Боровця. Учасникам були запропоновані завдання з практичної стрільби по одиночній та груповій цілям.

Найкращі результати в стрільбі по одиночній цілі показали братчики Бабич Олександр, Корнієнко Олександр та Лагутін Андрій. По груповій цілі - Сокира Євген, Олешко Олександр та Тарасенко Тимофій.

Після стрільб команди "Удай" та "Кодра" виконали тактичні завдання з боротьби підрозділів.

Замість того, щоб іти на акції "безрезультатного протесту", які антиукраїнська влада, кепкуючи подумки з українців, з легкістю розганяє або просто забороняє, козаки добре вивчили “Головний урок маршу УПА 18 жовтня” і провели Свято Української Зброї на честь УПА та Українського Козацтва.

Для тих, хто ще вірить в євродемократію, громадянське суспільство, права людини та інші ліберальні цінності, перефразуємо слова знаменитого партизана - покійного команданте Че Гевари: "Хто хоче політичної боротьби, нехай забуде про революцію".

Нехай сприяє та хранить нас Покрова Пресвятої Богородиці Діви, заступниця козацька!

Герб Закарпатьскої України

72 роки тому, 8 жовтня 1938 року було утворено перший автономний уряд Карпатської України на чолі з А.Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). Закарпатські українці, забувши про традиційні суперечки між народовцями (українофіли) і русофілами (москвофіли), згуртувалися навколо Українського Національного Об'єднання в єдину монолітну силу.

І хоча незалежність Закарпатсьскої України була короткою, та ця подія ще раз засвідчила про самодостатність українців та прагнення до незалежності України.

Детальніше про перебіг подій існування Карпатської України читайте у статті Миколи Вегеша "Велич і трагедія Карпатської України" .

Майже річна боротьба української громадськості за знесення у Харкові меморіальної дошки засновникові Харківського відділу «Союза руського народа» («Чорної сотні») Андрія Вязігіна завершилася перемогою!

На вимогу Харківської крайової організації Спілки Української Молоді Виконавчий комітет Харківської міської ради здійснив демонтаж дошки відомому харківському ідеологу шовінізму і ксенофобії.

З 25 вересня по 3 жовтня, відповідно до плану навчальних заходів Козацького братства бойового Звичаю Спас "Сокіл", Клубу військово-прикладних систем бою та за сприяння ТСОУ, пройшла чергова у поточному році теренова гра.

Бійці Варти "Сокіл" успішно справились з поставленими навчальними завданнями показавши високий рівень фізичної, спеціальної та тактичної підготовленності. Команди "Удай" та "Кодра" були відмічені грамотами від Козацького братства бойового Звичаю Спас "Сокіл" та Товариства сприяння обороні України.

18 вересня в музеї ім. Івана Гончара відбулися урочистості з нагоди 20-ї річниці Українського Козацтва.
Братство дякує адміністрації музею ім. Івана Гончара за підтримку, яку музей вже багато років надає козакам.

"Хотинська битва"

Хотинська битва тривала протягом вересня 1621 р. біля міста Хотин (нині районний центр в Чернівецькій області). У цій битві козаки (близько 40 тисяч) спільно з польськими військами (близько 32 тисячі) протистояли турецько-татарському війську загальною чисельністю 300-400 тисяч.

Перемога в Хотинській битві належить козакам. Вони, завдяки своїй військовій майстерності, в черговий раз ліквідували небезпеку турецько-татарського поневолення не тільки українського і польського народів, а й усієї Європи.

Публікуємо інтерв'ю голови закарпатської обласної організації МГО "Сокіл" Томаша Лелекача, стосовно табору "Верецький перевал-2010", що відбувся у кінці липня за участю козаків Братства.

З метою вшанування геройського подвигу молодих захисників Карпатської України - Січових Стрільців, а також з конкретними цілями духовного і фізичного оздоровлення, вже вдруге, було проведено вишкільний патріотичний табір Молодіжної Громадської Організації "Сокіл".

 Табір тривав з 24 по 31 липня 2010 року на Верецькому перевалі українських Карпат, поблизу села Жупани (Сколівського району, Львівської області).

У зв'язку із завершенням табору, "Вся Закарпатська Правда" вирішила взяти інтерв'ю у одного з організаторів, коменданта табору, голови закарпатської обласної організації МГО "Сокіл" Томаша Лелекача.

5 вересня о 12.00 у с. Горбулів Черняхівського району Житомирської області буде відкрито пам’ятник козакам і козачкам села Горбулів, які боролися за волю України в 1917 – 1920 роках під проводом братів-отаманів Соколовських (Олексія, Дмитра, Василя) та сестри їхньої Олександри – Марусі Соколовської.

Їхати через місто Черняхів та села Дівочки – Бежів – Головин – Корчівку – Свидю або через Черняхів – Потіївку – Модулів, або через Радомишль – Потіївку – Модулів.

Клуб військово-прикладних систем бою повідомляє про виключення з інструкторського складу Лагутіна А.В.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" висловлює подяку козацькій артілі і безпосередньо родині Корнієнків за благодійну фінансову підтримку.

У серпні 1943 року відбувся III Позачерговий Великий Надзвичайний Збір ОУН. На цьому Зборі прийнято низку рішень, що встановили програмні та ідейні засади ОУН на майбутнє. Постанови Збору розвінчують велику кількість ворожих міфів про діяльність ОУН. А багато тез звучить так само актуально, ніби вони виголошені сьогодні. Наприклад:

"ОУН виступає проти того, щоб один народ для досягнення своїх імперіалістичних цілей "звільняв", "брав під свою опіку" інші народи, бо за лукавими словами приховується огидний зміст — гноблення, насильство, пограбування. Тому ми боротимемося проти російсько-більшовицьких та німецьких загарбників до того часу, поки не звільнимо Україну від усіх "захисників і визволителів", поки не здобудемо Українську Самостійну Соборну Державу…"

Пропонуємо вашій увазі Постанови Третього Великого Збору ОУН (С.Бандери).

Землі, населені українцями у 1918—1920 рр. Матеріали Мирної Конференції в Парижі

30 червня 1792 року Катерина ІІ видала указ, згідно з яким Чорноморському козацькому Війську передавались "острів Фанагорія і землі на правому боці річки Кубані..." (йдеться про Тамань).

Ось так 1792 року кошовий отаман Захарій Чепіга відправив Чорним морем під керівництвом козацького полковника Сави Білого з 4000 козаків і старшин на 51 човні – для огляду і зайняття землі на Тамані. Загалом, лише під час першої хвилі переселення на Кубані оселилося понад 25000 осіб.

Пізніше, у 1918 році козаки, нащадки переселенців, утворили Самостійну Кубанську Народну Республіку. В той час була прийнята та ухвалена резолюція про прилучення Кубані на федеративних підставах до України. Тоді реалізувати заплановане не вдалося. Але забувати про питання повернення українських етнічних земель не можна.

Пропонуємо вашій увазі статтю Євгена Петренка "Звідки і чому з'явилися українці на Кубані".

Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл» отримало офіційну подяку від Національного заповідника «Хортиця».

"Кулачний бій у складі малої групи. Розгардіяш."

12 серпня у світ вийшли спогади командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР Петра Дяченка. Книга з'явилась у серії "Українська воєнна мемуаристика", заснованої Історичним клубом "Холодний Яр"

Пропонуємо увазі читачів передмову та післямову упорядника.

В суботу 14 серпня, на 84-му році пішов з життя Петро Олексійович Заворотній. Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" висловює свої співчуття Віктору Петровичу Заворотньому у зв'язку зі смертю батька.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" вітає свого братчика, козака Кола Василя Петюха-Нагорного з посвятою Колодачем. Бажаємо Василеві клятості та духовної сили.

Нам з тобою, брате, Колодач - товариш. З нами Звичай Волі, не з народу бариш!

Вітаємо всі ісламські народи, які борються за свою незалежність проти новітніх імперіалістів, зі святом Рамадан.

Як писав в поемі "Кавказ" великий Кобзар:
"Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!"

Свободу народам! Свободу людині!

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" висловлює подяку Олександру Черненку за відновлення силової та політичної мережі ДСУ.

Український національний рух зараз почав не просто відновлюватися, а остаточно відкинув чуже духові нашого народу ліберальне "помаранчеве" лахміття, і повертається до свого коріння.

Як одну з перших ластівок повернення "офіційного" націоналізму до звичаєвих основ пропонуємо увазі наших читачів статтю Андрія Іллєнка "Соціальна справедливість – це націоналістична ідея!"

5 серпня 1955 року народився Анатолій Васильович Єрмак - українець, козак, Степовий Батько.

7 років тому Анатолій Єрмак трагічно загинув в автомобільній катастрофі 11 лютого 2003 року, але винні у його смерті рано чи пізно отримають по заслузі.

Збараж. План замку 1626-1631 рр. (фото з сайту serg-klymenko.narod.ru)

У липні 1649 року, під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, українські козацькі війська взяли в облогу місто-фортецю Збараж (на Тернопільщині), в якому перебував сильний польський гарнізон. На допомогу йому прибув з армією польський король Ян II Казимир, табір якого розташувався під Зборовом, неподалік Збаража, отож облога Збаража незабаром переросла у переможну для українського війська Зборівську битву, під час якої від полону польського короля врятував сам Богдан Хмельницький.

Докладний опис подій облоги Збаража читайте у статті Юрія Мицика "Облога Збаража (1649 р.): відоме й невідоме".

"Він знехтував всім, що було йому найдорожчого в світі,
знехтував і самим життям - аби піднести свою вітчизну."
Пилип Орлик

Гетьман України Іван Мазепа

25 липня 1687 року на Коломацькій раді козацька старшина обрала Івана Мазепу гетьманом України. Одночасно з обранням гетьмана були також прийняті т.зв. Коломацькі статті, які регулювали стосунки між Українським гетьманатом та Московським царством. В цих статтях було закріплені положення попередніх домовленостей, але з деякими додатками на користь Москви.

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: «від Богдана до Івана не було гетьмана». Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Пропонуємо вашій увазі статтю Тараса Чухліба "Перші роки гетьманування Івана Мазепи", що об'єктивно висвітлює діяльність Івана Мазепи, як гетьмана України.

22 серпня о 12.00 на Холодноярщині, в селі Матвіївка Чигиринського району Черкаської області, відбудеться відкриття пам’ятника козакам і козáчкам села Матвіївка, які боролися за Самостійну Україну в 1917 – 1920-х роках.

Історичний клуб "Холодний Яр" запрошує небайдужих вшанувати пам’ять борців за волю України!

Їхати з Києва трасою Київ – Дніпропетровськ через Обухів, Кагарлик, Смілу, Кам’янку, Косарі, за Фундукліївкою поворот ліворуч на Чигирин і далі через села Китайгород, Триліси та Любомирка, в центрі якої поворот ліворуч і за 3 км буде вже село Матвіївка. З Черкас їхати через Чигирин, село Іванівку та хутір Вдовичин.

До зустрічі в Холодному Яру!

Гей не дивуйтеся, добрії люди,
Що на Україні повстало;
Ой, за Дешевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало!
Перебийніс водить немного –
Сімсот козаків з собою,
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою.
(Народна пісня)

Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким
(Микола Самокиш, 1934)

16-18 липня 1648 року (за юліанським календарем) під Костянтиновом тривали бої між українським військом – повсталими селянами та козаками на чолі з Кривоносом (відомий під прізвиськом Перебийніс), та польськими військами — полками Осінського, Корицького, Суходольського, Тишкевича та Вишневецького, під головним командуванням останнього. Основну частину поляків складало регулярне військо. Повстанці зазнали великих втрат, але поле битви лишилося за ними.

Козаки Братства «Сокіл» та фахівці Клубу військово-прикладних систем бою висловлюють подяку юридичному відділу Козацького братства бойового Звичаю Спас «Сокіл» за сприяння та організацію на базі Клубу первинного осередку Товариства сприяння обороні України.

Також ми особисто вдячні Буську Володимиру Миколайовичу - виконуючому обов'язки Голови Київської міської організації ТСО України - за проявлений інтерес та розуміння. Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю у галузі зміцнення оборонної здатності нашої Батьківщини та збереження українських бойових традицій. З глибоким лікарським розумінням ставимося до радісних заяв-фантазій та нервових зривів в інтернеті певних осіб, які відверто зазначаючи свою антиукраїнську налаштованість, поширюють наклепницьку інформацію щодо нібито відкриття проти Братства «Сокіл» кримінальної справи прокуратурою та начебто особливої уваги до нашої діяльності з боку СБУ. Нажаль доведеться розчарувати цих "прихильників": Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" та Клуб військово-прикладних систем бою є офіційно зареєстрованими організаціями, що діють виключно в рамках чинного законодавства.

   

5 травня 2010 року на особистому інтернет-блозі громадянина Бондаря В’ячеслава Володимировича було розміщено інформаційне повідомлення «Гопки-Спас: КАК ВСЕ НАЧИНАЛОСЬ…», автором якого є сам гр. В. Бондар, що позиціонує себе як «учєнік» Леоніда Петровича Безклубого, «спєціаліст», володіючий «ключєвимі упражнєніямі, бєз которих Спас і нє Спас вовсє»: http://my.mail.ru/community/spas.ua/6D6F6C6348000794.html.

В нахабній, хамській формі оцінюючи козацьку спадщину, козацький Звичай цей «спєціаліст», який бажає «жить в сільной і православной(московського патріархату) імпєріі», порівнює Україну не інакше, як з «банановой рєспублікой». Але апофеозом паскудства даного персонажа є наступне:

«Про самі похорони я умолчу - нічєго нє хочу говоріть. Єдінствєнно отмєчу, что на похоронах «вєрнимі учєнікамі» на память било винєсєно всьо, что только можно било унєсті. Разошлісь даже лічниє вєщі Пєтровіча. Тогда же ісчєзлі і всє архіви ЛЄОНІДА ПЄТРОВІЧА».

На сьогоднішній день спостерігається активна інформаційна діяльність групи осіб, яка спрямована на дискредитацію українського козацтва, окремих організацій та їх представників. З цього приводу:

До влади у країні прийшли покидьки, які не хочуть дати спокій ані мертвим ані живим. Точно так, як комуністи кулеметами гнали свого часу наших дідів в атаку та прикривалися ними від ворога, путіни-януковичи-табачники тепер підіймають з могил і женуть в ідеологічну атаку вже мертвих, ховаються за їхніми нагородами та братськими могилами, спекулюють на подвигах.

Красномовними є слова колишнього регіонала Тараса Чорновола: «Я не хочу, щоб замість ветеранів виступали і говорили ті люди, які, на мій погляд, тим фронтовикам стріляли в спину. Я маю на увазі загони НКВС, ...щоб виступали ідейні нащадки тих, хто виходили разом з нацистською Німеччиною, їхніми військами у Бресті, у Львові на спільний парад перемоги над розгромленою Польщею». (Додамо - також у Гродно і Пінську, а у Бресті в вересні 1939 відбувся так би мовити підсумовуючий спільний парад, німецьке перебування на якому за словами Герінга "закончилось прощальным парадом и церемонией с обменом флагами в присутствии комбрига Кривошеина", а Ворошилову потім ще й було подаровано літак за бойову взаємодію в боротьбі проти спільного ворога - поляків. Потім була Катинь.)

Явним показником такої спекуляції на подвигах, блюзнірства і зневаги до нагород є так звана акція «надень георгиевскую ленту». Пропонуємо вашій увазі присвячену цій темі статтю братів Капранових «Пістрява стрічка»(оновлено).

"Це був наказ Сталіна"
Олена Ватутіна

7 травня 1947 року у Варшаві Польщею, СРСР і Чехословаччиною було підписано договір про військову співпрацю в боротьбі проти УПА, а також реалізації плану (Акція "Вісла") Варшави по відселенню українського населення.

Подібні плани відселення вже діяли в СРСР. Це був НАКАЗ N 0078/42 від 22 червня 1944 року - «выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов», підписаний Берією і маршалом Жуковим, який ще у 1943 році стосовно новомобілізованих із лівобережної України для операції по форсуванню Дніпра казав :«На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов. Все они - предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать».

Ось що було написано про виконання цього наказу в 1946 році в огляді подій під назвою "Ганьба XX сторіччя" :"Від 1944 року і по сьогодні, тобто до кінця 1946 року, Україна є полем небачених дотепер у світі оргій енкаведистського терору, на живому організмі українського народу... енкаведистські кати виконують жахливу вівісекцію, що є нічим іншим, як свідомим, плановим злочинним фізичним винищуванням усього українського народу".

Пропонуємо вашій увазі статтю Володимира Косика «УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ. Короткий історичний огляд» про боротьбу УПА за свою землю.

На нашу адресу надійшли дві цікаві статті Миколи Тютюнника, присвячені проблемам сучасного українського козацтва. Автор підняв дуже цікаву тему, яку ще ніхто так широко не розглядав. Якщо про діяльність антиукраїнських елементів в козацтві написано немало статей, то іншого боку проблеми, який автор влучно назвав "ліберальним козацтвом", мало хто взагалі помічає. Те що відбувається з козацтвом і державою - результат руйнівної політики лібералів.

Пропонуємо увазі читачів статтю М.Тютюнника "Ліберальне козацтво", а "надвірні козаки" недостойні навіть згадки.

26 квітня Україна згадує трагічні події 1986 року - вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Щоб усвідомити до яких ще наслідків (спланованих окупаційною владою, на «екстремальний» випадок) могла привести ця катастрофа пропонуємо вашій увазі доповідну, підготовлену відразу після Чорнобильської катастрофи для цілком таємного ознайомлення колишніми високими радянськими "посадовими особами і спеціалістами, без права поширення у засобах масової інформації". З неї видно що саме, під прикриттям народногосподарських цілей, з «любов’ю» до українців будував сталінський режим з 1927 по 1978 роки на території України. Який саме «об'єкт особливо важливого воєнно-стратегічного значення». На його спорудження, за нинішніми цінами, було витрачено 2 трильйони американських доларів, затоплено 709 900 га земель, понад 6 тисяч населених пунктів, в наслідок чого тисячі річок і струмків виявились нижче рівня Дніпра, що викликало необхідність будівництва 34 насосно-компресорних станцій, які постійно перекачують воду до водосховищ, а кошти на їх утримання перевищують (станом на 1997 рік п'ятиразово) вартість енергії всіх 6 ГЕС.

Стає зрозумілим навіщо Київське водосховище підняте на 106 метрів над рівнем Чорного моря, а поруч побудована ЧАЕС.

Пропонуємо вашій увазі статтю Миколи Нечипоренка «Правда про море» про плани сталінського режиму що до України.

З 10 по 18 квітня 2010 року в Холодному Яру (Черкаська область) з метою опрацювання матеріалу методичного посібника з рукопашу гопки-спас для шкіл «Пластун-Січ» (за визначенням Л.П. Безклубого, 1998 рік) та удосконалення навчально-тренувального процесу, Клубом військово-прикладних систем бою було проведено навчальні збори за напрямками:

• - актуальні питання, що стоять перед фахівцями у галузі рукопашу гопки-спас;
• - подальші шляхи розвитку та збагачення досвіду прикладного рукопашу;
• - узагальнення досвіду фахівців в галузі техніки та тактики бою, методики навчання та тренування;
• - установчі лекції для курсантів групи з поглибленого опанування техніки і тактики національного рукопашу «Звичаєвий гопки-спас» (спеціалізований курс) другого набору.

Клуб військово-прикладних систем бою висловлює подяку Єремчуку Петру Анатолійовичу (Умань) та Кисляку Сергію Іоновичу (Олександрія) за творчий підхід у реалізації поставлених завдань.

8 квітня 1709 р. (у Великих Будищах) була укладена українсько-шведська угода між Гетьманом Іваном Мазепою і кошовим отаманом Костем Гордієнком — з одного боку, і Королем Карлом XII — з другого боку про те , що "Україна обох сторін Дніпра з Військом Запорозьким і народом українським має бути вічними часами вільною від усякого чужого володіння... Цілісність границь її, непорушність вольностей, законів, прав і привілеїв її свято мають заховуватися...". Гетьман склав із кошовим договірну умову, до якої шведський король приєднав своє зобов'язання, не підписувати з царем миру, доки Україна не буде вільна від московського панування.

Запорозька Січ протягом усього свого існування залишалася найдемократичнішим осередком в Україні. Запорозькі козаки, за одностайним рішенням Січової ради(23 березня), приєдналися до Мазепи і Карла XII в боротьбі проти Петра І, щоб визволити українців з рабства і московської тиранії і відновити "самовладність" України, за принципами закріпленими через рік в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.).

8 квітня о 14.30 в агенції УНІАН(Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція з нагоди виходу у світ книги Романа Коваля “Отаман Орлик”, якою започатковано серію “Отаманщина ХХ століття”. Участь у прес-конференції візьмуть: Роман Коваль, Сергій Коваленко, видавець серії, Володимир Вятрович, к. і. н., донедавна директор Галузевого державного архіву СБУ; Василь Шкляр, письменник, автор роману “Чорний Ворон”; Тарас Силенко, кобзар, заслужений артист України, виконавець пісень про Визвольну боротьбу українського народу у ХХ роках.

201 рік тому, 1 квітня 1809 року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині, народився видатний український письменник, історик - Микола Васильович Гоголь-Яновський. Йому випала доля писати у важкі для України часи, особливо як професійному історику, який писав «Історію України й півдня Росії». В цей час царизмом було запроваджено обов’язкову попередню цензуру книжок: «ни одна книга или сочинение не должны быти напечатаны в Империи Российской, ни пущены в продаж, не быв прежде рассмотрены цензурой» (указ Алєксандра I від 9 липня 1804 р.),створено таємну політичну поліцію (указ Ніколая I від 3 липня 1828 р.). А політична формула (промова міністра освіти С. Уварова від 21 березня 1833 р.): «всю освітню діяльність треба грунтувати на триєдиній формулі: православие, самодержавие, народность» - стала прапором міністерства освіти до кінця існування царської Росії. За якою і зараз намагаються зліпити з «братів-народів» таких собі шарікових – великих патріотів «комунальної квартири» імперії на чолі з главою домкома Швондером, таку собі «шведську сім’ю» народів-інтернаціоналістів де ні хто вже не знає, не пам’ятає своїх батьків, своєї історії.

І все ж таки, не зважаючи на всі ці цензурні припони, коректорські правки Миколі Гоголю вдалось в багатьох своїх творах передати любов до рідної України, її побуту, козацьких традицій і висміяти рабські порядки Московщини.

27 березня 1654 року в Москві було ратифіковано Переяславську угоду про військово-політичний союз між двома самостійними державами – Україною і Московщиною. Московія, яка (за В.Ключевським) «протягом 6 літ приглядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовом і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошилася союзниками-татарами» у національно-визвольній війні проти польського панування, вирішила скористуватись скрутним становищем сусіда і «по-братськи» «допомогти». Наслідки, про які, мабуть, здогадувались Іван Богун, Іван Сірко, Петро Дорошенко та інші полковники – противники цієї угоди, відомі. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною. Переяславська угода, яка була складена для забезпечення української державності, порушується вже через два роки (1656 р.), коли Москва підписує у Вільні союзний договір з Польщею. Остаточно її «анулює» в 1764 році російська імператриця Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург (Катерина II). Причому «анулювала» так, що не залишилось оригіналу угоди, окрім сфальшованих «переяславських статей» (1659 р.). В цьому ж році вона ліквідовує в Україні Гетьманство. В 1775-му знищує Запорозьку Січ, в 1783-му запроваджує кріпацтво, тим самим остаточно «інтегрує» Україну до складу Російської Імперії.

Для тих хто забув, чи не знає про наслідки такої «братской» допомоги, "споконвічної дружби" пропонуємо аналітичну статтю Михайла Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання? Критичні замітки з приводу однієї концепції»

25 березня 1651р. під Вінницею була здобута блискуча перемога 3 тис. козаків Івана Богуна над 20 тисячним військом Калиновського, направленим польським королем Яном Казимиром на придушення національно-визвольного руху українців. Завдання Кальницького полку Івана Богуна було, обороняючи західні кордони визволеної території України, прийняти на себе один з перших ударів польсько-шляхетських військ, і затримати їх просування по Україні. Це завдання козаки блискуче виконали, продемонструвавши в двотижневій битві проти набагато кількісно переважаючого противника, бойову майстерність, політичні(в затягуванні часу за допомогою переговорів) і військові хитрощі, завзятість і кмітливість.

Ось як описує польський літопис критичний момент бою, коли ляхи вже майже заволоділи замком: «какой-то негодяй закричалъ: „Орда идетъ!“ На этотъ крикъ наши, тотчасъ потерявъ совершенно глаза, опрометью бросились и покинули, уже добытый, замок, оставили возы свои и больныхъ на лагерномъ мЂстЂ и за 7 миль убЂжали. Хмельницкій же, медленно, въ нЂсколько дней, прибылъ въ Монастыришки, но уже дЂло было кончено (po harapie) дивился и смЂялся, что наши безъ стыда, сами не зная для чего, ушли».

В цій битві Іван Богун проявив себе як талановитий полководець, великої відваги воїн, блискучий майстер захисту міст і польових боїв.

15 березня 1939 р. Сойм (парламент) Карпатської України проголосив утворення незалежної Карпато-Української держави. Невідкладно було схвалено нову Конституцію та сформовано основні інститути держави. "Карпатська Січ", стала регулярною армією Карпатської України. Це була чергова спроба створити українську державність після української революції 1917-1920 рр. Але хортистська Угорщина, після невдалих зусиль по мадяризації закарпатських українців за допомогою угро-русинської п’ятої колони, перейшла (з 100-тисячною угорсько-німецькою армією) кордон і після жорстоких боїв з січовиками окупувала українську державу. Карпатські січовики, в рядах яких був і майбутній командарм УПА Р.Шухевич(Щука), стали одними з перших в Європі, хто зі зброєю в руках виступив проти нацизму. Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби українців за встановлення української державності, в якій вбачають загрозу для свого існування промосковські імперіалісти, утворюючи московофільську, угро-русинську п’яту колону.

Про історичні витоки та сучасні прояви московсько-русинського сепаратизму пропонуємо ознайомитись з інтерв’ю доктора історичних наук, професора УжНУ Михайла Тиводара газеті «Дзеркало тижня»: «Доводити, що Закарпаття – українське за духом, немає потреби»(скорочено), та статтею О.Ляшенко «Русинський партикуляризм у сучасній Україні: витоки, ідеологія, прояв»(скорочено)

5 березня 1950 року в Білогорщі біля Львова, загинув у бою з енкаведістами Головний командир УПА - Роман Шухевич(Чупринка). Сьогодні в Україні відбувається низка заходів, присвячених 60-тим роковинам його загибелі.

У Києві, на Майдані Незалежності українські націоналісти хвилиною мовчання та смолоскипною ходою вшанують пам’ять видатного Генерала УПА. В Тернополі, в рамках загальноукраїнської кампанії ОУН «Пам’ятай», проходитиме акція присвячена роковинам загибелі Романа Шухевича. У Львові, за молодіжної ініціативи «Героям слава!» кампанії «Молодь пам’ятає Шухевича», буде проведено традиційний 10-кілометровий пробіг-естафета містом від місця народження Р.Шухевича до місця загибелі (будинок-музей у Білогорщі) та теренову гру. В с.Гуків Чемеровецького району Хмельницької області(на місці спалення тіла), делегація представників влади та громадськості візьме участь у мітингу-реквіємі.

Пам’ятаймо та шануймо своїх Героїв.

Пропонуємо вашій увазі статтю Дмитра Вєдєнєєва і Юрія Шаповала «Роман Шухевич: Таємниця загибелі»(скорочено)

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" висловлює подяку отаману Кисляку Сергію Іоновичу (Олександрійська школа традиційного козацького бойового мистецтва "Спас") та отаману Григор'єву Сергію Володимировичу (Козацьке товариство "Козацький Звичай", м.Кіровоград) за організацію та проведення на високому рівні планового зимового навчально-вишкільного табору "Спас-Пластун".

Братство високо оцінює фізичну, спеціальну та тактичну підготовку козаків підрозділів "Бешка" (Олександрійська школа ТКБМ "Спас"), "Удай" та "Кодра" (Варта "Сокіл", м.Київ).

«…один із найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки віддають перше місце після Хмельницького».

С. Освєнцім(«Діаріуш»)

Данило Нечай (р.н.н. – 20.02.1651р.), визначний військовий і політичний діяч, один з організаторів національно-визвольних змагань українського народу середини XVII ст., полковник брацлавський.

Про нього в народі складали легенди та пісні. Як і личить легенді, він з'явився неясно звідки — достеменних відомостей про походження Данила Нечая немає. Та й сама смерть його, почасти закутана в пелену таємничості, теж стала легендою. Не збереглося навіть портрета, який безсумнівно належав би йому: всі наявні зображення вважаються більш чи менш імовірними.

"Вірю, що на цьому романові будуть виховані покоління борців за волю України!"

Роман Коваль

Нещодавно у Києві відбулась щорічна церемонія нагородження переможців XI Всеукраїнського рейтингу «Книга року 2009». Вітаємо Василя Шкляра з перемогою. Його роман «Залишенець. Чорний Ворон» визнано найкращим твором жанрової літератури. Нагадаємо, що ще раніше роман «Чорний Ворон» здобув першу премію Ліги українських меценатів на конкурсі «Ярославів Вал» – за кращий історичний роман. В цій книзі Василь Миколайович, на глибокій документальній основі, відтворив одну з найбільш замовчуваних владою сторінок нашої історії – організований повстанський рух в Центрі, Півдні і на Сході України у 1920-х роках проти більшовицької окупації.

Пропонуємо вашій увазі слова Романа Коваля “Золоті букви” Василя Шкляра” присвячені книзі “Залишенець. Чорний Ворон”.

Герб Кубанської Народної Республіки

"Мачуха-доля відірвала наших дідів запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. …Царі робили все, щоб вибити з наших голів, із наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері. Не діждались б цього вони ніколи. Не діждались, бо хоч наші душі царі поневічили, та не вбили, і ми діти, руки на Матір не підняли б…Та минула лиха година… Прийшла воля і ми ожили. Ожили і, як вірні діти своєї Матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорять уже любов між людьми, де жде і нас вільний союз вільних народів… ".

Микола Рябовіл

16 лютого 1918 року було проголошено самостійність Кубанської Народної Республіки, яка за рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані, була прилучена на федеративних умовах до України. Вітаємо братів-кубанців!

З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі статтю Дмитра Снєгирьова «Самостійна Кубанська Народна Республіка»

Оновлено розділи Слово Спадщанця та Мамаєві пісні

Симпатії Харківського мера Михайло Добкіна загальновідомі – безкомпромісний антиукраїзм, шовінізм та системна колоніальна орієнтація на сусідню північну країну. Проте останнім часом дії мера важко назвати логічними – його оточення взялося підтримувати діяльність організацій, які вже засуджені історичним буттям націй, які інтегровані в сучасний соціокультурний простір України. Мовиться про структури так званого „Союза русскаго народа”, або „Чорної сотні”, які відверто демонструють свою агресивну ксенофобію та його різновиди – переважно антисемітизм та антиукраїнізм.

Після розшматування (під час Визвольних Змагань 1917-1922 рр.) і окупації України європейськими державами і більшовицькою Росією вогонь вільного козацького духу не згас , він запалав з новою силою, надихаючи українців на героїчну, беспрецедентно патріотичну боротьбу за свою землю.

29 січня – 3 лютого 1929 р. відбувся Перший Конгрес Українських Націоналістів, де було утворено єдину, революційно-підпільну українську націоналістичну організацію — Організацію Українських Націоналістів, яка згодом, не зважаючи на розбіжності в баченні шляхів боротьби за вільну Україну, вистояла і створила УПА, визнану потім західними істориками кращим партизанським рухом Другої світової війни. Українські повстанці змогли понад 10 років протистояти військовим машинам двох найпотужніших за всю історію людства тоталітарних імперій - нацистської Німеччини та більшовицької Росії. Знаменитий французький Президент генерал де Голь сказав: "Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі".

Пам'ятник учасникам бою під Крутами

Сьогодні 29(16 за старим стилем) січня - чергова річниця історичного бою українських військ з Російсько-більшовицькими загарбниками, який відбувся під станцією Крути у 1918 році. Це була сутичка з ворогом, який самовпевнено увірвався на території незалежної Української Народної Республіки, маючи на меті, як найшвидше, захопити Київ, та зашкодити укладенню Брест-Литовського мирного договору. Але загарбники прорахувалися. Своєю обороною українські підрозділи знекровили передовий ударний корпус москалів, ускладнивши йому подальше просування територією України, дали змогу українським дипломатам укласти Брест-Литовський мирний договір з Німеччиною та її союзниками(в ньому були домовленості про обмін полоненими та відмова від взаємних претензій, а насправді цей документ означав міжнародне визнання УНР), придушити більшовицьке повстання в Києві, а також дали можливість всім державним установам УНР виїхати з Києва.

Тому день бою під Крутами є законною гордістю українців. Це день української перемоги!

26 січня 2010 року братчики з Києва та Олександрії вшанували пам'ять Леоніда Петровича Безклубого на Шкодівському цвинтарі с. Усатове та пам'ять козаків-чорноморців отамана Табанця-Хурделиці, загиблих при штурмі фортеці Хаджибей у 1791 році, а також синів України, що відправилися на Кубань у 1792 році.

Козацьке братство бойового Звичаю Спас "Сокіл" закликає козаків-звичаєвців та всіх, кому не байдужа українська традиційна культура, виступити на захист харківських кобзарів. Антиукраїнська політика харківської міської влади не повинна залишитися безкарною. Всі можливі законні заходи повинні бути задіяні, щоб припинити добкінське свавілля у старому козацькому місті.

Харків - місто, "уславлене" колишніми репресіями щодо народних співців. Саме тут за часів становлення в Україні сталінського режиму заарештовувалися і страчувалися незрячі народні кобзарі, саме тут у 1930 році пройшов сумновідомий Кобзарський з'їзд, після якого на Україні майже не лишилося народних співців, коли кобзарство було знищене як явище одночасно із “куркульством”.

Через 80 років подібний злочин проти української культури, але на ще більш витонченному і підступному рівні може повторитися. До цього є всі підстави і передумови. Справа у тому, що завдяки політиці, яку проводить нинішній голова Харківської міської ради п. Михаїл Добкін, широко відомий своєю відверто антиукраїнською діяльністю, кобзарська справа у Харкові опинилася у критичному стані. Одразу зазначимо, що мова піде не про офіціозні колективи, які на сьогодні є дуже далекими від традиційної української культури, а про гурти автентичного кобзарського виконавства та подвижників відомої у світі "харківської школи" гри на бандурі, які активно відроджуються у Харкові і на сьогодні вже займають помітну і впливову нішу культурного життя Слобідщини.

Навіть будучи поділеними між кількома чужинними державами українці завжди вірили і сподівалися на національне об’єднання. Ідея соборності українських земель охопила у ті часи не лише Велику Україну і терени ЗУНР (Галичину, Лемківщину, Підляшшя, Буковину, Прикарпаття, Західне Поділля тощо), але й Закарпаття(про що чомусь забувають деякі сучасні сепаратисти). 21 січня 1919 р. у Хусті 420 делегатів Всенародних Зборів українців Закарпаття (т. зв. Угорської Руси) ухвалили «з’єдиненнє... з Соборною Україною» і просили, «щоби українське військо обсадило комітати, заселені Українцями». Проте таке легітимне і правове рішення не було втілено в життя, позаяк невдовзі іноземні (чеські та румунські) війська окупували територію Закарпаття, згідно угод між Антантою і Центральними державами(див. статтю Івана Гошуляка «Українське питання» на Паризькій мирній конференції 1919 р.»).

Одні вважають, що соборність – це примирення християнства в Україні, інші, що це єдність між Сходом і Заходом, але хто скаже, що це об’єднання всіх етнічних українських земель? Адже Державний кордон Української Народної Республіки 22 січня 1919р. на день Злуки (якій передувало проголошення самостійності України 22 січня 1918 року) був значно довший від сучасного.

Вітаємо Україну зі святом Водохреща - давнім святом води. У цей день сонце перемагає морок і темряву, освячує своїм життєдайним світлом ріки, озера, джерела і криниці. Наші предки вбачали у святі Водохреща єднання душі людської з душею природи. Саме в цю пору зима віддає всі свої сили на боротьбу з наближенням літа: починаються люті морози страшні для садів і озимини, зростають простудні хвороби і падіння худоби. Ось чому напередодні Водохреща люди намагалися захиститися від нечистої сили і усілякого зла. А обрядові купання на Водохреща були пов'язані з культом родючості - замовлянням багатого врожаю.

Тож бажаємо українцям в цьому році чистої води і багатого врожаю!

Коли я впаду...мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце.

Юрій Горліс-Горський

14 січня 1898 року народився Юрій Городянин-Лісовський (творчий псевдонім Юрій Горліс-Горський), учасник Визвольних Змагань, осавул першого основного куреня Холодноярського полку, автор книги "Холодний Яр", який описав про одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок нашої історії - боротьбу українських повстанців проти окупаційної більшовицької влади у 1920-х роках.

У часи цієї окупації, людей, у яких знаходили цю книгу, трактували як неблагонадійних з усіма сумними наслідками. Принаймні до 1974 року у структурі Черкаського обласного КГБ існував "уполномоченный по Холодному Яру", мабуть пам'ятали попередження Льва Троцького :"Вы должны помнить, что коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев украинский крестьянин возненавидел до глубины души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как Днепр на порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольности, который давал им нечеловеческую силу в течение сотни(?) лет воевать против своих угнетателей - поляков, русских, татар и турок...". Одним з таких козаків, хто здійснив у ХХ-му столітті Тарасове пророцтво: «повіє новий вогонь із Холодного Яру» і був Юрій Горліс-Горський.

Чортомлицька Січ
(реконструкція В. Ленченка)

Увесь час свого існування козацтво було незручною, небезпечною для загарбників силою. Нагадуємо, що не тільки московські царі підступом і зрадою пробували знищити Січ і покінчити з непокірним козацтвом. Намагались це зробити і турки. Зокрема султан Магомет IV разом з своїм кримським васалом, взимку 1675 року спробував підступним несподіваним ударом зруйнувати Чортомлицьку Січ.

Але добре підготовлена, у повній таємниці, операція (для якої знайшовся ще й зрадник-провідник) зазнала ганебного провалу - такого ще в історії не було, щоб 15 тисяч елітних, як на той час, воїнів вночі, потай, просочилися до табору сплячого ворога, і майже всі були вщент знищені та пішли на риб'ячий корм.

Сьогодні річниця тої славної перемоги Січового товариства, на чолі з Іваном Сірком над турецько-татарським військом.

25 грудня (за старим стилем) у 1845 році в Переяславі Тарасом Шевченком було написано «Заповіт». До цієї річниці наводимо доповідь Дмитра Донцова «Заповіт Шевченка». Слова, сказані 60 років тому на Шевченківській академії в Торонто 9-го березня 1950 року, актуальні і сьогодні.

Як і тоді, так і зараз існує поділ суспільства. Абсолютна більшість людей - «раби незрячі гречкосії», «окрадений люд», що вміють тільки «стогнати та, стогнучи, долю проклинати», «жито панам сіять». Друга частина – це неукраїнська влада, держапарат. Сюди ж відноситься й «п’ята колона», що складається з українців-запроданців, які «помагали москалеві господарювати». Але існує і третя частина, що їх Шевченко звав «лицарі святії», «орли України». «Вони тільки могли створити з племені рабів вільну націю, де була б своя правда, своя сила і своя воля, не воля й сила займанця, ні його брехня.» Це – козаки. На жаль, справжніх козаків небагато. І навіть, серед тих, хто називає себе козаками є представники «п’ятої колони».

«...Вивчаймо його Заповіт! Заповіт того, хто карався, мучився, але не каявся! Заповіт старої героїчної страшної ворогам України! Хай слово його лунає кличним дзвоном, щоб почули оглухлі, щоб випростовувалися похилені й горбаті! Щоб устали мертві! Щоб знову воскресли тіні славних прадідів! Щоб знов на нашій землі росли, змагались, жили! Щоб обновилась, як орля, юність нації! Щоб, як зерно великих чинів, глибоко запала в наші очищені, ушляхетнені, осуворені душі його віра безмежна! Його ненависть палаюча! Його гаряча любов!»

Доповідь Дмитра Донцова «Заповіт Шевченка»

Вже давньою традицією стало новорічне «загострення дружніх почуттів» РФ до України, яке переростало зазвичай в інформаційно-газову війну.

В цьому році таку традицію вирішив активно підтримати зрадник чеченського народу, маріонетка Кремля – Рамзан Кадиров, який в інтерв'ю британському виданню The Telegraph заявив, що Грузія і Україна є головним болем Росії, і пора вже переходити на них в наступ.

Народився Леонід Петрович Безклубий 2 січня 1947-го року в сім'ї військовослужбовців.

Надзвичайна життєва сила, талант до Слова, повага до спадщини, щирість, гумор та гострий розум Безклубого надихали всіх, хто перший раз стикався з цією людиною у пошуках козацького мистецтва бою.

Читайте більше про цю людину тут.